Дрібний дощик

Дрібний дощику! Чому ти такий дурненький? Три дні й три ночі ти усе ллєш на дахи, а вони лише блищать, посміхаючись, і зовсім не розмокають.

Прохолодний дощику! Навіщо ти все кропиш та кропиш річку, води там багато, а купатися під дощиком холодно.

Набридлий дощику! Ось я візьму, піднімусь на хмару, знайду те велике сито, крізь яке ти сієшся. Я закрию в ньому малими хмаринками непотрібні дірочки й залишу тільки потрібні. А ще я зроблю в хмарі віконце — для сонечка й перекину над землею барвисту веселку.

І коли побачу, як додому з роботи матуся йде, крикну сонечку:

— Посміхнися всіма промінцями! Бачиш, он моя матуся йде!

Крикну тобі, дурненький дощику:

— Сійся, лийся на лани, на зелені килими — хай матуся радіє, а на доріжку, якою вона йде, не треба!

Скажу веселці:

— Сяй-переливайся всіма своїми барвами. Он моя матуся йде!

А потім стрибну з хмари на веселку і покочуся вниз — ух! — зовсім не страшно, тільки вітер свище! — та прямо на доріжку:

— Добрий вечір, матусю!