MY PLANET MY PLANET

цікавий сайт для всієї родини


ПІВЕНЬ 2017


 
Фонові малюнки для робочого столу

Про дядька, який ловко брехати вмів

українська народна казка


Був такий собі цар, що дуже полюбляв слухати брехні. А в тім царстві був дядько, який ловко брехати вмів. Ото й привели того дядька до царя на побрехеньки.

Цар і каже дядькові:

— Розповіси казку, приказку та небилицю, дам тобі золота цілу торбицю. А коли не розповіси, накажу голову тобі відтяти.

— Казку я тобі розповім, тільки не кажи мені «брешеш».

Згодився цар, а дядько відразу ж і заходився брехати:

— Якось лежав я собі у хаті, їв овочі, а кісточки під ліжко кидав. Лежав я, лежав, заплющив очі та й бачу: іде моя корова рудоголова на річку пастися. Прийшла до води й пірнула туди. Там риби, мабуть, наїлася, бо вилізла на дерево грибками закусить. Коли це з дупла вовк вилізає. Корова затремтіла й з переляку вовка того з'їла.

Здивувався цар, а дядько вигадує далі:

— Раптом прилетіла клята ворона, вхопила мою корову за роги і гайда в небо. Я корову не пускаю, за хвоста тримаю. А ворона летить чимраз вище за хмари. Там нас у якесь гніздо кинула, а сама далі полинула. Дивлюсь — а в гніздечку яєчко пищить, мабуть, з холоду. Взяв я те яйце, поклав собі за пазуху, та ненароком випав із гнізда.

Цар слухає побрехеньку й приказує:

— Дядько хитрий, йому все може приснитися.

А дядько пригладив вуса й далі бреше:

— Падав, падав я, аж поки прокинувся. Глип додолу — підо мною хмари! А я лежу попід зірками на чудернацькім дереві, яке виросло з кісточок, що попали в шпарину моєї хати.

Отож пішов я по небу. Дивлюся: місяць з-за хмарки вигулькнув, а на місяці чобіт новенький виблискує.

Взув я той чобіт і поплентався далі. Та незручно напівбосому по небу блукати. Сунув я дві ноги в один чобіт і пішов собі.

Цар усміхнувся й каже:

— Усяке на світі буває, й таке може бути.

А дядька вже годі зупинити.

— Тут, бачу, веселка пропливає. Я не розгубився, сів на неї і, наче з гори, почав спускатися на землю. Був би вже спустився, як раптом веселка розтанула, і я гепнув у болото. Сиджу в болоті — тільки голова стирчить. Люльку курю, небо копчу, жабам казки розповідаю. Коли це комар на ніс мені сідає, ще й комариху підзиває. Я хап його за ногу, він як підскочив, так і витяг мене з того болота.

Усміхнувся цар, сподобалася йому побрехенька, однак сказав лише:

— Дядько хитрий — на все здатен.

— Отож я потеліпався додому, аж чую — за пазухою в мене щось стукотить. Я згадав про яйце, вийняв його, а воно — раз! — і розкололося навпіл. А з яйця того та як вистрибне червоненьке лоша! І так воно швидко росло, що до обіду стало вже добрячою конякою.

Цар хитає головою, сумнівається, а не каже дядькові, що той бреше.

А дядько веде своєї:

— Надумав я на тій коняці поле зорати, а упряжі немає. Та селянин скрізь викрутиться! Прив'язав я до плуга коняку за хвіст. Коняка була розгониста, потягла плуга, що в землю встряг, натужилась — і перервалася навпіл. Передня половина так і пішла лугом пастися. Їсть-їсть траву, а трава з живота в неї висипається. П'є-п'є воду, а вода з живота виливається.

Роззявив цар рота, але нічого не каже. А дядько лукаво зирнув і далі бреше:

— Шкода мені стало коняки: так і з голоду може померти. І заходився я коняку рятувати. Взяв хмелину, мов ниткою, зшив дві половини.

Коли бачу — захмеліла моя коняка від того хмелю, з радощів скочила на дах моєї хати і пісні собі співає.

Цар зареготався від дядькової побрехеньки, а «брешеш» не сказав.

А дядькові ніби й байдуже.

— Вранці дивлюсь, а на коняці хміль виріс і квіти дивні, запашні. Бджоли табунами дзижчать над нею, тільки вуликів бракує.

Розбрехався дядько на всю губу:

— Отож пішов я вулики майструвати, коли назустріч мені дурень іде: ноги замість рук, руки замість ніг, а замість голови в дурня качан капусти. Я й кажу йому:

— Здоров будь!

— Здоров.

— Ти хто такий?

— Я цар твій!

Тільки вчув таке справжній цар, позеленів од люті і як гримне:

— А хай би ти мав такий ніс, як ти правду кажеш! Брешеш ти! Я твій цар, і в мене на плечах голава, а не капуста!

— Е, царю, тепер за казку, приказку та небилицю давай мені золота цілу торбицю!

Як почув таке цар, то з люті й луснув.