MY PLANET MY PLANET

цікавий сайт для всієї родини


МАВПА 2016


 
Фонові малюнки для робочого столу

Двоє жадібних ведмежат

угорська народна казка

переклад з угорської Яноша Васька

малюнок В. Решетова та Г. Сокиринської


Далеко-далеко за синіми горами ріс густий дрімучий ліс. У тому лісі жила ведмежа сім'я: батько — старий ведмідь, мати — ведмедиця і двоє маленьких ведмежат. Коли батьки ходили на полювання, ведмежата самі зоставалися вдома і гралися біля барлогу.

Одного разу надокучило їм гратися, вирішили вони подивитися, що робиться в лісі. Ідуть-iдуть і раптом бачать — дорога, а на нiй повно возів та людей. Ведмежата принишкли в кущах і пильнують за дорогою. А вона вся у вибоїнах, ямах та ритвинах, і вози так трясе та підкидає, що люди ледве сидять на них. Це дуже розвеселило ведмежат і насмішило до сліз. Зненацька почулося пронизливе рипіння — то їхав величезний віз. Він аж угинався від усякого добра. Ведмежата зацікавлено стежили, що ж буде далі.

А далі сталося те, чого вони й не ждали. Одне колесо воза вскочило в яму, а з воза впало ніби велике колесо чи круглий камінь і покотилося в кущі.

Ведмежата вирішили подивитися, що то таке. Підбігають, розсувають гілля і бачать великий круг жирного і дуже ласого сиру. Вони від подиву аж роти пороззявляли.

— Ми його з'їмо! — вигукнули ведмежата в один голос.

Взяли вони той сир і віднесли в гущавину, щоб там порівну поділити. Але як це зробити? Кожне хотiло ділити саме, та боялося, що більший шматок може дістатися другому. Ведмежата почали сперечатися, гарчати одне на одного і зняли такий галас, що чутно їх стало дуже далеко.

А саме на ту годину неподалік бігла лисичка. Почула вона розпачливі голоси ведмежат, підійшла та й питає:

— Чого це ви сперечаєтесь, ведмежата?

Ведмежата розповіли їй про свою бiду й попросили допомогти.

— Хіба ж це бiда? — здивувалася лисичка. — Зараз я поділю між вами сир. Це зовсім не важко.

— От добре! — зраділи ведмежата.

І хитра лисичка почала ділити той сир. Вона розламала його надвоє, але в око одразу впало, що шматки нерівні.

— Цей більший! — зарепетували вмить ведмежата.

Лисиця їх заспокоїла:

— Цитьте! Зараз усе буде гаразд. — І відкусила добрячий шматок від більшої частини та й проковтнула. Тепер бiльшою стала друга частина.

— Знову нерівно! — занепокоїлися ведмежата.

— Годі вже вам, — сказала лисиця. — Я добре знаю, що роблю. — І знову відкусила від більшого шматка. Ледве повертаючи язиком, бо в роті в неї повно смачного сиру, додала: — Ще трохи, і буде порівну.

Лисиця ділила сир далі, а ведмежата тільки тупцяли волохатими лапами та водили чорними носиками від меншого шматка до більшого, від більшого до меншого.

Так лисиця ділила сир, поки наїлася досхочу. Нарешті шматочки стали однакові, а ведмежатам майже нічого не залишилося.

— Ну що ж, — сказала лисиця, — хоч шматочки й маленькі, зате однакові. Смачного вам, ведмежата! — і, майнувши хвостом, зникла в лісі.

Ведмежата подивилися на рештки сиру й дуже зажурилися.

— Ось бачиш, — сказало одне, — якби ми були довірливіші й не такі жадібні, то самі ласували б смачним сиром.

Так завжди буває з тими, хто жадібний.