MY PLANET MY PLANET

цікавий сайт для всієї родини


ПІВЕНЬ 2017


 
Фонові малюнки для робочого столу

Три дерева

китайська народна казка

Переклад з китайської Івана Чирка

Художник Є. Звєздов


Було це давно-давно, дуже давно. Жили собі чоловік та жінка, було у них дві дочки та син.

Батько з сином плели бамбукові кошики, а мати з дочками ткали полотно та вишивали. Усі вони були дуже роботящі, працювали вдень і вночі. Ламп тоді ще не було, і люди вечорами палили хмиз та солому, щоб посвітити собі.

Відомо, яке світло від хмизу й соломи. От і доводилось їм працювати в напівтемряві, коли вогонь то моргне, то згасне.

Йшли роки, і від безнастанної роботи в сутінках почали вони хворіти на очі, а мати так зовсім стала сліпа. Почала вона нудьгувати, захворіла ще дужче та скоро й померла.

Поховали чоловік і діти матір і знову сидять всією родиною біля вогню, втирають сльози, що котяться з їхніх почервонілих припухлих очей, та сумно зітхають.

— От якби місяць світив так ясно, як сонце, і сходив щоночі, — промовила старша сестра, тоді б люди не псували очей і не сліпли!

— А як же це зробити, щоб місяць світив так ясно, як сонце, і сходив щоночі? — запитала молодша сестра.

Батько трохи подумав та й каже:

— Подейкують люди, що десь далеко є гора Денюньшань. На цій горі живе дідусь-садівник, старий-старий. Борода у нього сива-сива та довга-довга, аж до землі, вуса сиві, навіть брови і ті сиві. Коли місяць проходить над горою, дідусь вилазить на нього і там прогулюється. От коли б дідусь попросив місяця світити так ясно, як сонце, і щоночі сходити, то люди б тоді, працюючи ночами, не псували очей.

— А ходімо до дідуся та й попросимо його, хай поговорить з місяцем, — промовили дочки разом.

— Це нелегка справа! — відповів батько. — Кажуть, що шлях до тієї гори далекий і тяжкий. Гора вся вкрита снігом, а заввишки вона в кілька верст.

— Та задля того, щоб люди могли і вечорами працювати, щоб вони очей не псували, не побоїмося ми ні труднощів, ні горя! — вигукнули дочки в один голос.

Другого дня ще й не світало, коли старша сестра вирушила в дорогу.

От іде вона, йде, перебирається через ріки широкії, переходить через гори високії, продирається крізь ліси густії. Від довгої ходи у неї зовсім ноги підбилися. Тоді вона поповзла на колінах. А коли коліна вкрилися ранами та подряпинами, розірвала свій одяг, позамотувала ним ноги і далі поповзла.

Дев'ять місяців добиралася старша сестра до гори і нарешті таки вилізла на засніжену Денюньшань.

А на вершині сидить на камені дідусь із сивою бородою, сивими вусами, і навіть брови у нього сиві. Сидить і великим гребінцем розчісує свою довгу сиву бороду, а біля нього стоїть бамбуковий кошик. Підповзла дівчина до дідуся і говорить:

— Прошу тебе, дідусю, скажи місяцю, щоб він світив так ясно, як сонце, і сходив щоночі.

А дідусь, зайнятий своєю бородою, ні слова не відповів.

— Дідусю, люди тебе просять! — благала дівчина. — Люди палять хмиз та солому і працюють ночами, а від цього хворіють на очі й сліпнуть.

Дідусь поволі звів голову, бачить: стоїть перед ним на колінах змучена дівчина, ноги у неї в ранах, і звестися на них не може.

— Почекай, дитинко! — відповів він співчутливо.

Коли місяць порівнявся з вершиною гори, дідусь кинув гребінець, обмотав бороду круг шиї і поліз на самий вершечок гори, потім стрибнув і опинився на місяці.

Сидить дівчина на горі, закинула голову і дивиться на все це.

Трохи згодом дідусь спустився вниз і, похитавши сивою головою, каже:

— Не можна, говорить місяць. Не може він світити, як сонце. І не може щоночі сходити, бо треба йому в морі купатися, а то, як забрудниться його обличчя, тоді зовсім темне стане.

Похнюпилася дівчина. Подумала вона, що багато людей, хто вночі працює, знову хворітимуть на очі і будуть сліпнути. Заплакала вона так гірко, так невтішно.

Бачить дідусь, закапали сльози у дівчини з очей на сніг, і від тих сліз почав сніг танути. Розчулився дідусь та й каже:

— Дитинко, місяць на небі нічого зробити не може, треба нам самим щось тут, на землі, придумати!

— Що ж ми придумаємо, дідусю? — спитала вона, все ще плачучи.

— Якби хто з людей погодився стати олійним деревом, то можна було б добувати з того дерева олію, заливати її в світильники. Працювали б люди вечорами при світильниках і не сліпли б.

— Коли це треба для людей, то я згодна! — сказала дівчина, гордо підвівши голову.

Побачив дідусь, що вона від щирого серця говорить, і почав розчісувати свою сиву бороду.

З бороди викотився маслянистий плід завбільшки з куряче яйце. Взяв дідусь плід і, передаючи його дівчині, сказав:

— Проковтни, дитино, і станеш ти олійним деревом.

Анітрохи не вагаючись, старша сестра взяла плід і проковтнула. В ту ж мить вона перетворилась на крислате, густолисте дерево, на дереві враз зацвіли чудові квіти, а з квітів утворилися плоди, кожен завбільшки з куряче яйце. А всередині плодів повно олії!

— Дитино, — сказав дідусь, — будеш ти зватися тунговим деревом!

Дмухнув легенький вітерець, весело зашепотіло листя на тому дереві.

Дев'ять місяців чекав батько з дітьми старшої доньки, а її все не було.

Почали вони сумувати.

— Піду я на гору Денюньшань! — сказала менша дочка. — Попрошу я сивобородого дідуся сходити до місяця та й сестрицю заразом відшукаю.

Другого дня ще не світало, коли менша сестра вирушила в дорогу.

От іде вона, йде, перебирається через ріки широкії, переходить через гори високії, продирається крізь ліси густії. Від довгої ходи у неї зовсім підбилися ноги. Тоді поповзла вона на колінах. А коли коліна вкрилися ранами та подряпинами, розірвала свій одяг, позамотувала ним ноги і поповзла далі.

Дев'ять місяців добивалась менша сестра до гори і нарешті таки зійшла на засніжену Денюньшань.

Бачить: на вершині на камені сидить дідусь і великим гребінцем розчісує свою довгу бороду, а біля нього стоїть бамбуковий кошик. Підповзла дівчина до дідуся і говорить:

— Прошу тебе, дідусю, скажи місяцю, щоб він світив так ясно, як сонце, і сходив щоночі.

Бачить дідусь: стоїть перед ним зморена дівчина, ноги в неї зранені, і звестись на них не може.

— Приходила вже до мене одна дівчина, — відповів співчутливо дідусь. — Говорив я місяцю про це, та не може він світити, як сонце, і щоночі сходити, бо треба йому в морі купатися.

— Що ж тоді робити? — спитала засмучена дівчина.

— Треба поробити світильники і світити тунговою олією, — відповів дідусь, вказуючи на тунгове дерево. — Дівчина, що раніш приходила, стала тепер тунговим деревом.

Підповзла менша сестра до дерева, поторкала стовбур і говорить:

— Здрастуй, сестро! Ти стала тунговим деревом, щоб давати людям олію для світла. — Потім обернулась до дідуся і почала прохати: — Дідусю, я теж хочу стати олійним деревом!

Бачить дідусь, що вона від щирого серця говорить, і почав чесати свою сиву бороду. Викотився з бороди маслянистий плід завбільшки з голубине яйце. Взяв дідусь плід і, передаючи його дівчині, сказав:

— Добра дівчино, проковтни цей плід, і він допоможе збутися твоєму бажанню.

Анітрохи не вагаючись, менша сестра взяла плід і проковтнула. І в ту ж мить вона перетворилась на невисоке зеленолисте дерево. На дереві враз зацвіли чудові квіти, а з квітів утворилися круглі червоні плоди. А всередині плодів повно олії.

— Дитино, — сказав дідусь, — зватимешся ти чайним деревом.

Дмухнув легенький вітерець, весело зашепотіло листя на дереві.

Дев'ять місяців чекали батько з сином сестер, та не повернулися ні старша, ні менша.

— Залишайтеся, тату, вдома, а я піду попрошу сивобородого дідуся сходити до місяця та, може, й сестер відшукаю, — сказав хлопець.

Другого дня ще й не світало, коли брат вирушив у дорогу. Так само, як і його сестри, дев'ять місяців ішов брат і нарешті зійшов на засніжену Денюньшань. Бачить він, сидить на камені дідусь і розчісує свою сиву бороду.

Почав брат просити дідуся сходити до місяця і сказати йому, щоб той світив так ясно, як сонце, і сходив щоночі.

Відповідає дідусь хлопцеві, що місяць не може світити, як сонце, і щодня сходити. Потім він розповів, що до нього вже приходили дві дівчини і тепер вони стали олійними деревами, з яких люди можуть добувати олію і світити нею.

— Я теж хочу стати олійним деревом, — сказав хлопець.

— Як же ти станеш, коли у мене вже маслянистих плодів немає?

Підповз хлопець ближче до дідуся, притиснувся до його ніг і почав благати:

— Будуть мої сестри людям служити, а як я можу осторонь лишитись?

Не встояв дідусь перед таким проханням, почав чесати свою бороду і вичесав маслянисту кульку. Віддав він цю кульку хлопцеві і говорить:

— Добрий хлопчику, з'їж цю кульку, і вона допоможе збутися твоєму бажанню.

З'їв брат кульку і тут-таки перетворився на велике дерево з товстим стовбуром і листям, як голки, а на стовбурі живиця повиступала.

— Хлопче, — каже дідусь, зватимешся ти сосною.

Дмухнув вітерець, і весело зашуміла сосна.

Дев'ять місяців чекав батько, та немає ні сина, ні дочок.

— Піду і я, — сказав він собі. — Попрошу діда, щоб місяць ясніше світив, а може, й дітей відшукаю.

Так, як його дітям, дев'ять місяців довелося йти батькові по бездоріжжю, поки нарешті зійшов він на гору Денюньшань. Бачить він, сидить на камені дідусь і розчісує свою сиву бороду.

Почав батько просити дідуся сходити до місяця і сказати йому, щоб ясніше світив і щоночі сходив.

Сказав йому дідусь, що цього не можна зробити, а потім розповів, що до нього вже приходило троє дітей і всі вони стали олійними деревами, з яких люди можуть добувати олію і світити нею.

— Я теж хочу стати олійним деревом, — почав благати батько.

— Ні, не можна! — відказав дідусь. — Немає у мене більше ні маслянистих плодів, ні кульок... Але ти прийшов вчасно. Візьми оці плоди з собою і порозсівай їх по землі. А потім навчи людей, як з них олію та живицю добувати і ввечері світильники світити. З цими словами він віддав батькові бамбуковий кошик, що стояв біля нього.

Подув легенький вітерець, захитали дерева своїми вітами, весело зашелестіло листя, і з кожного дерева посипалися в кошик плоди та насіння.

Взяв батько той кошик на плечі й пішов додому, сіючи плоди та насіння по горах і хребтах.

Минуло небагато часу, і всі гори, всi хребти вкрилися густими лісами. На тунгових та чайних деревах в цих лісах росли олійні плоди, а стовбури сосон наповнювались живицею.

Кожна родина мала тепер олію, увечері люди наливали її у світильники і радо працювали при світлі. Тепер уже ніхто не хворів на очі, ніхто не сліпнув од нічної роботи.