Стрепенулась від сонця галузка в саду,
кличе матір із хати пташина сім'я.
Я щоднини до вас на розмову іду,
мамо рідна, життя і надія моя.
Вже веснянка дзвенить на пташинім крилі,
Мов проміння земне, будить першу траву.
Бачу вас, моя мамо, в розквіті землі,
посивілу, як пісню, як легенда — живу.
Заклопотану бачу з весни до весни,
а турботи ж про нас — невгамовних, малих.
Ой, літали ж сини, ой, співали сини,
та лишились пісні недоспівані їх.
Це з матусиних рук сходить сонце моє,
об ясніше дорога у світ пролягла.
Мов з-під серця у неї джерелечко б'є,
щоб напився я світла, снаги і тепла.
Де б не був я — додому не раз повернусь,
і замріяний клен зашумить у дворі.
Де б не був — матерям до землі поклонюсь,
найрідніші у світі для нас матері.
Все від матері — слово, і пісня, і хліб,
перша ластівка в небі, веснянка в гаях.
Все від матері — мужність і перший політ,
і як мати для всіх — Батьківщина моя.
| 
