MY PLANET MY PLANET

цікавий сайт для всієї родини


МАВПА 2016


 
Фонові малюнки для робочого столу
Василь Сухомлинський

ОПОВІДАННЯ ТА КАЗКИ. Частина 5.

Які ж ви щасливі!


Сьогодні до школи вперше прийшли малюки.

Завтра їм починати навчання, а сьогодні їх привели матері, щоб познайомити з учителем.

Матері пішли додому. Діти залишилися з учителем на зеленій галявині, під високою липою.

Старий учитель Іван Пилипович сьогодні зустрічає десяте покоління своїх вихованців. Доведе оцих малюків до четвертого класу, і сповниться сорок років його роботи в школі.

Ласкаві, привітні очі дивляться в чорні, сірі, сині, блакитні очі своїх вихованців.

Діти усміхаються.

— Діти, ви бачили, як задовго до світанку сходить ранкова зоря? — запитав Іван Пилипович, і його лагідна усмішка викликала в малюків таку ж теплу усмішку.

— Ні, не бачили, — відповіли діти.

— А не бачили ви, як соловейко п'є росу?

— Ні, не бачили...

— А як джміль чистить крильця — перед тим, як злетіти з квітки, в якій він спав уночі?

— Не бачили...

— А чи бачили ви, як весела комашка — сонечко — в теплий зимовий день спросоння виглядає з-під кори, чи не настала весна?

— Не бачили...

— Які ви щасливі, діти... — сказав Іван Пилипович. — Щасливі, бо вам є що бачити. Щасливі, бо ви побачите багато прекрасного. Я поведу вас на берег ставка, і ви побачите, як сходить ранкова зоря. Ми сядемо в кущах, затамуємо подих і побачимо, як соловейко, прокинувшись, п'є краплину роси. Прийдемо до схід сонця до великої гарбузової квітки й застукаємо там ледачого джмеля, що, переночувавши в квітці, прокинувся й чистить крильця. Підемо напровесні до нагрітого сонцем стовбура й побачимо, як сонечко з-під кори виглядає й здивовано дивиться на сніг: що ж це воно таке — жарко вже спати в ліжку, а надворі сніги лежать...

Ви щасливі, діти, бо все це побачите...

Ледача подушка


Маленькій Яринці треба рано-рано вставати, щоб до школи йти, а не хочеться, ой як не хочеться!

Ввечері питає Яринка у дідуся:

— Дідусю, чому вранці вставати не хочеться? Навчіть мене, дідусю, спати так, щоб хотілося вставати і йти до школи.

— Це подушка в тебе ледача, — відповів дідусь.

— А що ж їй зробити, щоб не була ледачою?

— Знаю я таємницю, — пошепки сказав дідусь. — Ото саме тоді, як вставати не хочеться, візьми подушку, винеси на свіже повітря, добре вибий її кулачками — вона й не буде ледачою.

— Справді? — зраділа Яринка. — Я так і зроблю завтра.

Ще дуже рано, а треба збиратись до школи. Не хочеться вставати Яринці, але треба ж нарешті подушку провчити, лінощі з неї вибити!

Схопилась Яринка швиденько, одяглася, взяла подушку, винесла на подвір'я, поклала на лавку — та кулачками її, кулачками. Повернулася до хати, поклала подушку на ліжко — та й умиватися. А дідусь у вуса посміхається.