MY PLANET MY PLANET

цікавий сайт для всієї родини


МАВПА 2016


 
Фонові малюнки для робочого столу
Микола Стеценко

Просто бабуся


Награвшись досхочу у м'яча, хлоп'ята зібрались розходитися по домівках.

— Гайда до «грибків», я вас усіх морозивом почастую, — сказав опецькуватий жвавий Пилипко.

— А гроші в тебе є? — поцікавилися друзі.

— Навіщо? Морозиво продає моя бабуся. Вона добра. Усім купить.

— Подумаєш! — закопилив губу гордовитий Слава. — Он моя бабуся — шофер таксі! Захочу — цілий день на «Волзі» кататимусь.

— Диви, як задається! — присоромив його старший поміж них Миколка. Але потім і сам почав хвалитися своєю бабусею.

Один Костя мовчав.

— А твоя бабця хто? — спитали його товариші.

— Моя? — перепитав Костя і знизав плечима. — Просто бабуся, — стиха промовив він. Він не знав, чим похвалитись. Його бабуся дома господарює, обіди готує, панчішки штопає. А якщо по телевізору немає нічого цікавого, казки розповідає.

Хлоп'ята вже наближалися до Костикових воріт, коли до них підійшов військовий з погонами полковника.

— Ану, молодці, де тут дванадцятий номер? — поспитав він.

— Ось тут на розі! — гуртом випалили хлоп'ята. — А ви до кого?

— До Ольги Петрівни.

— До Костикової бабусі?

— А хто з вас Костя?

Військовий уважно подивився на хлопчика.

— От здорово. Ну веди, — сказав він весело.

Слідком за ними подалися й Костикові друзі.

Ольга Петрівна, мабуть, у вікно впізнала військового, бо ще з присінка, брязнувши відром, ступила йому назустріч, крикнула:

— Сашко!

— Олю!

Хлопчики переглянулись здивовані.

Згодом вони сиділи за столом. Ольга Петрівна частувала гостя чаєм, а хлоп'ят — цукерками.

Військовий і бабуся згадували про війну, про важкі й довгі фронтові дороги. Полковник розповів, як у битві за Київ безстрашна розвідниця Оля, тепер Костикова бабуся, врятувала життя йому, тоді ще молодому лейтенантові.

Хлоп'ята сиділи мов зачаровані. Вони то полковника розглядали, то на бабусю дивилися. Бабуся порожевіла і немов помолоділа. Тільки її сірі очі застилала волога, а тремтлива рука раз по раз ховала під хустку неслухняне сиве пасмо. На прощання полковник схилився, поцілував бабусину руку і, хвацько козирнувши, вийшов з кімнати.

Хлоп'ята проводжали його аж за ворота.

А коли той звернув за ріг будинку, один з них глянув на Костю і сказав:

— А говорив, що його бабуся — просто бабуся...