MY PLANET MY PLANET

цікавий сайт для всієї родини


ПІВЕНЬ 2017


 
Фонові малюнки для робочого столу

Пастуша дудочка

російська народна казка

обробка М. Булатова

переклад С. Жилютової


Були собі в одному селі дід та баба, бідні-бідні, і був у них син Іванко. Змалку любив він на дудочці грати Та так гарно грав, що всі заслухувалися. Як заграє Іванко сумної пісні — всі зажуряться та й заплачуть. Як заграє танцювальної — всі в танець ідуть, ніхто не всидить.

Виріс Іванко і каже до батька й матері:

— Піду я, тату й мамо, наймусь де-небудь. Скільки зароблю — все вам принесу.

Попрощався та й пішов собі.

Прийшов в одне село — ніхто не наймає. Пішов у друге — і там наймитів не треба.

Пішов Іванко далі. Йде та йде, аж прийшов у найдальше село. Ходить по хатах, питає:

— Чи не найме хто служити?

Вийшов з однієї хати чоловік і каже:

— Коли хочеш, наймись у мене вівці пасти.

— Добре, — відказав Іванко, — наймусь, діло немудре!

— Немудре воно й справді, а чи пристанеш на таке: коли працюватимеш добре — дам подвійну плату. А коли загубиш хоч одну вівцю з моєї отари — нічого не дам і прожену геть!

— Либонь не загублю! — відповідає Іванко.

— Ну, дивись!

Домовились вони. І став Іванко пасти отару.

Вранці, ще тільки світає, він іде з двору, а повертається, коли сонце сідає.

Як іде він з пасовиська, хазяїн з хазяйкою вже біля воріт стоять, вівці рахують:

— Одна, дві, три... десять... двадцять... сорок... п'ятдесят... Усі вівці!

Минув місяць, і два, і три. Наближався час, коли хазяїн мав заплатити пастуху за роботу.

«Що воно таке? — думає хазяїн. — Як пастух усіх овець зберіг? У минулі роки завжди вівці пропадали: чи то вовк роздере, чи самі десь заблукають... Тут діло нечисте. Треба довідатись, що пастух на пасовиську робить».

На ранок, коли усі ще спали, взяв хазяїн кожуха, вивернув його вовною назовні, надів та й прокрався до хліва.

Став посеред отари накарачки. Стоїть, чекає, коли пастух пожене овець на пасовисько.

Тільки-но сонечко зійшло, Іванко встав і погнав отару. Забекали вівці й побігли.

Хоча й важко хазяїну, проте він не відстає, біжить разом з вівцями й бекає:

— Бе-бе-бе! Бе-бе-бе!

А сам думає: «Тепер я все знатиму, про все довідаюсь!»

Хазяїн гадав, що Іванко не помітить. Але той одразу його уздрів, тільки виду не подав — жене овець, а сам час від часу хльоскає їх батогом. Та все націлюється хазяїну по спині!

Пригнав отару на узлісся, сів під кущик і став хліб їсти.

Пасуться вівці на галявині, скубуть траву. А Іванко за ними наглядає. Побачить, що яка-небудь вівця хоче до лісу забігти, одразу на дудочці заграє. Усі вівці до нього біжать.

А хазяїн усе накарачках ходить, голову до землі нахиляє, наче траву скубе.

Втомився він, а признатися соромно: розкаже пастух сусідам — виставить на посміх!

От наїлися вівці, тоді Іванко й каже їм:

— Тепер ви ситі, задоволені, можна й потанцювати!

Та й заграв на дудочці танцювальної.

Як зачали вівці скакати, копитцями вистукувати!

І хазяїн за ними: хоча й не наївся, а все одно вискочив на середину галявини і пішов навприсядки. Танцює, скаче, ногами всілякі кренделі плете, стриматись не може!

А Іванко швидше й швидше грає. І вівці — за ним, і хазяїн танцює завзятіше.

Змучився хазяїн. Піт йому очі заливає, розчервонівся, волосся скуйовдилося...

Він не витримав та й заволав:

— Ой наймите, перестань грати! Вже немає сили!

А Іванко ніби й не чує — грає собі далі!

Нарешті перестав та й каже:

— Ой, хазяїне! Невже це ти?

— Я...

— А як же ти сюди потрапив?

— Та оце заблукав ненароком...

— А навіщо кожуха надів?

— Вранці було холодно...

А сам за кущі, тільки його й бачили.

Прийшов додому та й каже:

— Ну, жінко, треба скоріше випровадити наймита, поки не пізно, і заплатити йому...

— Чому? Ніколи нікому не платили, а йому віддамо гроші?

— Доведеться, бо він так нас осоромить, що й серед людей не зможемо показатись.

Та й розповів їй, як пастух примусив його танцювати, ледве він не вмер.

От вислухала хазяйка та й каже:

— Ну й дурний же ти! Оце треба було тобі скакати! Мене він не примусить танцювати під свою дудку! Як прийде, звелю йому грати. Побачиш, що буде.

Просить хазяїн жінку:

— Ну, коли вже тобі так треба, посади мене в скриню і прив'яжи до дверей на горищі, щоб я, бува, не пішов разом з тобою у танець. З мене досить! Натанцювався вранці, ніяк не очуняю.

Хазяйка так і зробила.

Посадила чоловіка у велику скриню і прив'язала на горищі до дверей. А сама чекає не дочекається, коли ж наймит з пасовиська прийде.

Увечері, тільки-но Іванко пригнав отару, хазяйка йому й каже:

— Чи правда, що є у тебе така дудка, під яку всі танцюють?

— Правда.

— Ану, заграй! Як піду я в танець — заплатимо тобі, а як ні — то проженем геть!

— Добре, — каже Іванко, — нехай так!

От вийняв він дудочку і заграв танцювальної.

А хазяйка тим часом тісто місила. Не втрималась вона і пішла у танець. Танцює та й перекидає тісто з однієї руки на другу.

Іванко усе швидше, а далі й голосніше грає. І хазяйка за ним — прискорює танець.

Аж почув хазяїн на горищі. Почав він у своїй скрині руками й ногами ворушити, підстрибувати. Та ж тісно там, головою у віко не один раз вдарився.

Крутився він, крутився та й одірвався од дверей разом із скринею. Пробив головою віко, виплигнув із скрині та й пішов навприсядки на горищі! А далі вниз скотився, в хату ввалився і давай разом з жінкою танцювати, руками й ногами вимахувати!

От Іванко вийшов на ґанок, сів на східці та й грає собі, не змовкає.

Хазяїн з хазяйкою — за ним надвір вискочили і танцюють, стрибають перед ґанком.

Втомились обоє, важко дихають, а зупинитись не можуть.

Побачивши їх, затанцювали і кури, і вівці, і корови, і собака біля будки.

Тоді Іванко встав з ґанку та й пішов, граючи на дудочці, до воріт. А всі за ним ідуть.

Бачить хазяйка — кепська справа. Стала вона благати Іванка:

— Ох, наймите, перестань грати! Не виходь з двору! Не сором перед людьми! По-чесному з тобою розрахуємось! Заплатимо все, як домовились!

— Е, ні! — каже Іванко. — Нехай на вас добрі люди подивляться, хай посміються!

От вийшов він за ворота та й заграв ще голосніше.

А хазяїн з хазяйкою разом з усіма коровами, вівцями та курми затанцювали ще хутчіш. Крутяться, присідають, підстрибують!

Геть усе село позбігалося — старі й малі, сміються, пальцями показують...

До самого вечора грав Іванко. А вранці одержав зароблені гроші та й пішов до батька й матері. А хазяїн з хазяйкою в хаті сидять і вийти до людей не насмілюються.