MY PLANET MY PLANET

цікавий сайт для всієї родини


ПІВЕНЬ 2017


 
Фонові малюнки для робочого столу
Дмитро Прилюк

Артисти


Якось ми з онуком пішли в гості до знайомого птахолюба.

Знайшли його будинок по вулиці Луговій, натисли кнопку дзвінка, але двері відчинилися самі, ніби чекали на нас, і зразу ж почулося:

«Хто прийшов, хто прийшов? Тьотю Шуро, хто там?»

Дмитрик так і застиг на місці. Я теж розгубився з такої несподіванки і мимоволі озвався:

— Дід.

«Дід, дід! Ха-ха-ха!» — аж ніби зрадів невидимий балакун.

Шукаємо очима жовто-голубих чи жовто-зелених папуг, мастаків говорити по-людському, та їх ніде не видно. Тільки маленька, як горобчик, пташка, з яскраво-жовтими сережками за вухами і червоною смужкою на шиї, враз спурхнула з жердини — і в світлицю.

— Це вона так? — питаю господаря, що вийшов нам назустріч.

— Прошу любити й шанувати: Чіка, родом з Малайї, — посміхнувся він. — Вміє говорити, сміятися і навіть кашляти. А найбільше любить першою зустрічати гостей. Чіка, сюди! — покликав він.

Пташка вмить опинилася в господаря на плечі.

— Хороша Чіка, хороша! — погладив він її. — А Пума — ні, Пума неслухняна.

І знову диво: пташка спурхнула вниз, покружляла по хаті і, вгледівши кішку, що дрімала на тахті, дзьобнула її у вухо. Кішка кинулась спросоння, нявкнула, махнула лапою, але Чіка вже була високо під стелею на карнизі для портьєр.

— Розбійниця, нічого не скажеш, — засміявся вдоволений птахолюб і звернувся до білого папуги: — А ти що нам скажеш?

«Втомився! Ох, як я втомився!»

Голос у папуги був зовсім чоловічий, і Дмитрик навіть оглянувся, чи не прийшов ще хто-небудь.

Несподівано у вітальні задзвонив телефон. Білий папуга вмить перелетів на столик, сів біля апарата і вже жіночим голосом заговорив:

«Алло, алло, я слухаю!»

Телефон задзеленчав ще раз, потім знову. І папуга низьким чоловічим басом відповів:

«Нема вдома!»

Дмитрик від душі розсміявся.

— Молодець, какаду, молодець! — похвалив домашнього телефоніста господар.

Той почув, злетів від телефону і прямо йому на плече. Дзьоб у папуги був великий, гачкуватий. На знак поваги він ним почав перебирати господареві чуб, мовби причісуючи його.

Тим часом скрипнули сінешні двері, і знову, як щойно, комусь назустріч майнула Чіка.

«Таню! Таню! — почувся її голос. — Як справи, як справи?» Це прийшла сусідська дівчинка. Таня часто до Чіки так зверталася, а тепер розумна пташка так говорить до дівчинки.

І тут знову здивував усіх папуга-какаду. Причесавши свого вихователя, білий красень сховався було за портьєрою на вікні, та прихід Тані зацікавив його. Він поважно злетів з вікна і, не сідаючи, по-жіночому запросив.

«Заходьте, будь ласка!»

Я роззирнувся по цій дивній квартирі. Вся живність у ній не спускала з господаря очей. Тільки-но Таня жартома замірилась на нього кулачком, як крізь переплетіння кліток почулося грізне шипіння, цокання дзьобів, пирхання: птахи і звірки їй погрожували!

Хтось стукнув у шибку раз, другий, а потім кілька разів підряд. Господар підійшов, відгорнув портьєру:

— Прилетів? Молодець, ось зараз впустимо добрі вісті до хати.

Він відчинив вікно, і білий з цятками голуб стрибнув до кімнати.

— Ваш? — спитав Дмитрик.

— Мій, з відрядження повернувся, — погладив сумирного птаха господар. — Його відвезли з листом до одного вченого: я просив завітати як-небудь до мене, бо маємо радість — двоє білок дали потомство! Кажуть, таке рідко буває в неволі, то хочу, щоб наука з ними познайомилася. Ану почитаємо, що відповів приятель... — Знявши з ніжки голуба маленьке кільце, він розгорнув папірець і, пробігши його очима, вдоволено всміхнувся:

— Завтра приїде. Чуєш, Чіко? Дядя Го приїде.

Пташка загукала у відповідь: «Го! Ха-ха-ха!»

— Радієш?

Чіка не відповіла. Мерщій злетіла на стіл, пірнула у прочинену шухляду і витягла з неї сигарету.

— Це вона готується гостя стрічати. Дядя Горислав любить палити.

Дмитрик дивився на все, широко розкривши очі. А потім спитав у господаря:

— Де Чіка навчилася говорити?

— Тут, у цьому домі.

— Як же ви... зуміли? — не вірилось хлопчикові.

— Добротою й розумом. Та ще терпінням. Птахи, та й усяка живність, швидко відчувають людську доброту. Ну, скажімо, посиплеш на балконі пшона — і горобці цілий день цвірінькатимуть від задоволення. А завтра знову прилетять і знов чекатимуть їжі.

— А як не посипати?

— Почекають трохи та й полетять в інше місце, шукатимуть когось добрішого.

— А голуби?

— І голуби, й інші птахи. Недавно в газеті писалося, як синиця звила гніздо на рамі автомобіля. Звила і вивела пташенят. О, і вельмишановний Гарчун з'явився, раптом всміхнувся господар. — Просимо, просимо!

З другої кімнати поважно вийшов вороний грак. Господар погладив його по голівці і спитав:

— Ну, як почуваєш себе сьогодні?

Птах присів на лапках, ніби вклоняючись хазяїнові, і підняв догори гострий дзьоб.

— Що,хочеш показати кілька фокусів? Ану, ану! — Господар подав гракові сумку, що лежала на столі.

Грак миттю відкрив сумку, витяг з неї паперовий карбованець і подав хазяїну.

— От молодець! А я й забув, де сховав гроші. Може, ти і прутик принесеш мені? — Він узяв з рук Дмитра хворостин і кинув під стінку.

Грак злетів з місця, ніби наздоганяючи прутик, схопив його дзьобом, не поспішаючи, врочистим кроком приніс назад і подав господареві.

— Хлопчикові віддай! — наказав той, але птах не послухався: він признавав тільки свого навчителя.

Чи то проснувшись на своєму сідалі, чи теж захотівши показати себе, враз закружляв попід стелею шпак і заспівав жайворонком: ну точнісінько так, ніби ми раптом опинилися в полі. А потім застрекотав сорокою, заклекотів шулікою, запікав стрижнем. І зовсім приголомшив Митю, коли замукав коровою...

— Це він десь сам навчився, тут я ні при чому, — розвів руками господар. — А привезли мені цього співака з Індії. Шпак цей називається майна. Кажуть, вони дуже люблять співати на всі голоси.

Додому ми поверталися в задумі. Дмитрик намагався збагнути все, що побачив і почув, але вражень було надто багато.

— Так ти зрозумів, як учити своїх голубенят? — спитав я йОГО.

Дмитрик глянув мені у вічі і заперечливо хитнув головою.

— Добротою! Добротою і терпінням. Треба щодня про них піклуватися, сотні, тисячі разів повторювати вправи. Відчують пташки твою доброту, твій добрий намір — слухатимуться, стануть ручними, виконуватимуть твої накази.