MY PLANET MY PLANET

цікавий сайт для всієї родини


МАВПА 2016


 
Фонові малюнки для робочого столу
Дмитро Прилюк

Нічні трудівниці


Вечори в селі тихі-тихі. Тільки й чути, що трактори десь у полі — гур-гур чи в селі то тут, то там озветься пісня.

У такі вечори хороше сидіти на ганку й слухати тишу. Вона напливає разом з темрявою, коли розчервоніле сонце глибоко пірнає у далекі ліси і гасить за собою пурпурову заграву.

Радіють з того горобці, передчуваючи близький спочинок. Уже не сідають на землю, не шукають корму, а юрмляться попід стріхою чи на деревах та все цвірінь-цвірінь.

Пу-гу-у, пу-гу-у! — лунає над сонним селом, ледве стемніє.

То пугач вийшов на полювання і ніби попереджає мишву: ану, де ви там? Ховайтесь не ховайтесь, все одно впіймаю! Он який благородний!

Миші хитрі, вилазять зі своїх нір за поживою у темінь, коли люди сплять. То сови й призвичаїлись саме в таку пору їх полювати. Природа наділила для цього сов гострим зором.

Удень сови, як правило, сплять, бо треба ж їм колись спочивати. Хоча є такі, що й удень полюють. Якось поїхали колгоспники за озеро по торф. Навантажили одну машину, другу, від'їхали під ліс та й зупинились, щоб оглянути кузови. Аж раптом з високої сосни кинувся на землю здоровенний птах, кікікнув, чиркнув крильми по торфищу й назад угору, тримаючи в горбатому дзьобі мишу.

«Сова, — здивувались шофери, — от метка!»

Це була болотяна сова, яка трудиться і вдень, і вночі.

Розказували мені бувалі мисливці, що коли літо врожайне i багато розплоджується мишей, наступної весни сови висиджують удвоє більше совенят. А після неврожайного року їх потомство різко скорочується.

На одній станції під дахом зерносховища поселилася сова. Зметикувала, що де-де, а тут мишатини можна добути подвійну норму. Сова стала пильним охоронцем зерна. Тільки який-небудь птах зазіхне на посівне зерно — голуб чи ворона, горобець або щиглик — сова на них, мов коршак, кидається. Розліталися хто куди. Усю зиму стерегла зерно, птаство десятою дорогою обминало той склад. Тільки весною кудись зникла: очевидно, полетіла пару свою шукати.

Сови вірні одна одній, і де б не жили, куди б не літали протягом літа, а настає весна — знаходять своє подружжя. Будете весною в лісі — прислухайтесь. Як почуєте глухувате «ху-ху хуу», так і знайте: це він її зве, свою подруженьку. Десь не далеко їхнє торішнє гніздо, і до нього обоє злітаються. К'юїт- к'юїт-к'юїт — то вона озивається, знайшлася! 3начить, будуть молоді совенята, рід продовжуватиметься.

Гніздяться сови якомога далі від людських осель, де гризунів усяких більше. Але й людей не цураються. В одному таборі механізаторів якось оселилася сова. Видно, десь поблизу на полі гніздо звила і до трактористів чогось прив'язалась. Усіх, хто жив у таборі, знала в обличчя і навіть сяяла своїми сліпуватими очима, коли хто до неї озивався. Та варто було наблизитись до табору чужому, як щойно спокійна сторожиха скрикувала і, набурмосившись, гучно ляскала своїми широкими крилами. Так вона подавала трактористам сигнал, що поблизу з'явився чужий. І не заспокоювалась, поки хтось не виходив йому назустріч.