Краса лебедина

Одного разу на сільському ставку несподівано приводнився великий птах. Дітлахи, звісно, помітили його і підняли галас.

— Дика гуска прилетіла! Дика гуска!

Почувши їхні крики, уважний до всього колгоспний сторож Свирид пішов на став. І справді: на воді, похиливши довгасту шию, плавав великий залітний птах. Навколо ставка вже юрмилися колгоспники.

— Поранена, не інакше, — сказав хтось. - Треба добити, щоб гуска не мучилася.

— Ніяка це не гуска, а лебідь-шипун, — пояснив односельцям Свирид та й побрів по мілкому до птаха.

Поніс Свирид птаха додому. Одразу промив йому рану на крилі, забинтував. Лебідь за весь час ані разу не пручнувся, ніби розумів, що потрапив у руки доброго чоловіка.

Скоро настали холоди, птахові діватися нікуди було, то й зазимував у Свирида в одній з ним хаті. Дід його годував з рук, напував водою. Спершу сам, а потім дітлашня до нього занадилась. Сніжком лебедя прозвали, годували до самої весни. А як настав травень, прилетіли його родичі. Видно, верталися тим же шляхом. Сніжок уже два тижні гуляв у дворі разом з домашніми гусьми Свирида і навіть старшував над меншими, які ще не обжилися і не відали, кого більше боятися — свого рідного поводиря чи цього білого родича. Коли одного ясного дня почувся в небі лебединий клич, Сніжок враз заметушився, все йому байдуже стало, навіть кумедні гусенята. Дід Свирид якраз порався на городі, почув голос перелітних птахів і хотів глянути, відкіля та куди вони летять, коли почулося лопотіння крил на подвір'ї: то лебідь Сніжок знявся в повітря. Старий мало не крикнув услід: «Куди ти?», але лебедя не могла зупинити ніяка сила. Тим більше, що йому треба було наздогнати ключ.

Лебеді завжди повертаються туди, де побачили світ, а жити разом ніяк не хочуть. Батьки не дозволяють дітям селитися поряд. Кожна пара займає свою площу і на ній будує гніздо. Поряд з ними можуть жити чайки, качки, лисухи, а лебедям — зась. Такий у них порядок. Деякі пари повертаються точно на свої місця десятки років.