Веселі пригоди з доброї нагоди.
Післяслово

От і скінчилися наші розповіді про птахів та звірів. Їх можна й продовжувати, бо пташок на світі — що зірок на небі, а звірів — як дерев на землі.

Та я розповів вам лише про тих, чия поведінка викликала подив, а то й усміх, — то своєю безпорадністю серед сповненої несподіванок природи, то відчайдушністю в скрутних ситуаціях.

І ось що цікаво: за всяких умов пташки, а ще більше звірі з довірою тягнуться до людей, шукають у них захисту, покладаються на них, коли вже ніхто не може зараяти їхній біді.

То як нам, дорослим і малим, не дорожити цією довірою, як не прийти на допомогу нашим лісовим і домашнім друзям!

Буває, правда, що вони й нашкодять. Іноді можна почути, що зайці за зиму обгризли кору молодих яблунь. Їх лають, а про те не подумають, що яблуні треба було обв'язати, а куцохвостим у пору снігових заметів підкинути якогось корму, заготовленого з осені.

Треба і шпаківні розвішувати на деревах та не ганяти з-під стріх горобчиків чи ластівок.

Багато можуть допомогти діти своїм чотириногим та пернатим друзям. І чим більше з'являтиметься їх довкола наших осель, тим дружніше виводитимуть вони свої чарівні пісні, милуючи наш слух, і сміливіше спілкуватимуться з нами, приносячи нам щиру втіху.

І не обходитиметься, звичайно, без нових веселих пригод, як і без загадкових вчинків. І народжуватимуться нові веселі розповіді. Їх розказуватимете і ви, юні читачі, підростаючи та мужніючи. Треба тільки шанувати природу, оберігати її від лихих людей.

Хай щастить вам, діти, в навчанні і дружбі з природою.