MY PLANET MY PLANET

цікавий сайт для всієї родини


ПІВЕНЬ 2017


 
Фонові малюнки для робочого столу
Дмитро Прилюк

Ведмеді-витівники

Художник Т. Капустіна


Якось розповів мені друг-геолог про ведмедів. На Уралі їхня група працювала в місцях глухих і на ведмедів багатих. Ночували геологи на березі невеличкої річки. Неподалік дроворуби приготували штабелі кругляка, щоб сплавити вниз на лісопильню. Одної ночі розбудив геологів гуркіт: схоже було, ніби з гори щось скочується і падає в воду. Десь обвал, чи що?

Один з геологів вийшов з намету, сховався за товсту сосну, придивився. Бачить, два ведмеді скочують кругляки з крутого берега у воду і милуються, як вона плеще. Диваки!

Іншого разу, коли геологи перекочували в глухіше місце тайги, було ще дивніше.

Ведмідь надто полюбив табір геологів. У таборі був склад з продуктами, смачно пахло від кухні. От хитруватий бурмило й принюхався.

Сидів і ждав, поки кинуть йому недоїдки, кістки або трохи солоденького. А люди добрі, кидають. І ведмідь вдоволений, їм весело.

Назвали ведмедя Гошею.

Та невдовзі довелося геологам переїхати на нове місце. Перевезли вони свої будиночки, інструменти, а склад з продуктами ще залишався деякий час на попередньому місці.

Гоша, нічого не знаючи про це, як завжди, прийшов на обід. Але нікого довкола не було, не пахло ні вареним, ні смаженим. Що за диво? А їсти хочеться...

Обійшов, обнюхав склад, що тулився під скелею, і зрадів: щось там було запашне! Гоша забігав знервовано, зіп'явся на задні лапи, глянув у вікно: щось таки є! Як же так? Попоїсти є що, а йому, голодному Гоші, не дають!

Надавив лапами на віконце раз, другий — воно й випало. Проліз у дірку і зрадів, як мале дитя: банки, пакунки — і всі гарно пахнуть.

Гоша спершу прокусив банку зі згущеним молоком — смакота! Потім гризнув печива, закусив цукерками. От спасибі за ласощі!..

Коли геологи приїхали за своїм складом, ведмедя і близько не було. Та він сам знайшов їх — аж за сімдесят кілометрів!

Геологи радісно зустріли давнього знайомого і не образились на його мимовільне злодійство. Ще з місяць підхарчовувався в них, а потім підійшла зима. Ведмедя брало на сон.

Одного осіннього дня, коли випав перший сніг, Гоша востаннє, але вже без особливого апетиту, поласував у геологів і вже мав повертати своєю дорогою, коли враз здригнувся — заграла музика. Геологи, поспішаючи, залишили в таборі включений транзистор. Запрацювала радіостанція, і він заграв. Мишко, почувши таке диво, зупинився. Прислухався — сподобалось! Тоді став нюхати й облизувати приймач і якось зачепив вмикач гучності. Раптовий вибух музики злякав ведмедя, і він, ніби вжалений, відскочив убік. Та не пішов геть, а повернув до музики, що надривалася. Не довго думаючи, вдарив лапищем по апарату, аж у ньому щось тріснуло, а за другим махом жбурнув його до річки... Транзистор не докотився до обриву, то песиголовець підійшов і таки скинув його у воду, недобре заревівши.

Не сподобалась гучна музика.

Забавні лісовики, правда ж? І людей не дуже бояться, бо відчувають їхню доброту. А от коли їх ображати...

Якось у газеті писалося, що на Кавказі сталася сутичка ведмедя з дикими кабанами.

Виліз ведмідь на горіхове дерево, аби струсити для себе поживи: знав хитрун, що падалишніх довго ждати! Потрусив горіха — унизу аж залопотіло. Почув Мишко ті приємні звуки і ще сильніше трусонув дерево. І не помітив, сердешний, що під горіх зібралося ціле стадо диких свиней — їх там у горах теж водиться чимало. Труснув ще, глянув униз, побачив свиняче частування та як зареве від обурення — аж луна покотилася міжгір'ями. А довгорилі — хоч би що: мовляв, кричи собі, а нам горіхи смачні. Тоді розгніваний ведмідь як плигне прямо на кабанів та давай їх лапами гамселити і за боки кусати. Ті з переляку й розбіглися з вереском...

А буває, ведмеді просять допомоги в людей. Ті ж таки геологи розповіли мені таку історію. Одного разу до їхнього табору підійшла ведмедиця. Стала й реве. Геологи подивилися і не звернули на неї особливої уваги: ведмеді часто крутилися коло табору. Другого дня ведмедиця з'явилася знову і стала довго й жалісно ревти-зазивати. Люди зрозуміли, що то не від голоду, і вирішили, взявши рушниці, підійти до бідолахи. Вони наблизились, а ведмедиця від них, глибше в ліс. Стане, оглянеться і, якщо люди йдуть, рушає далі. Так вела вона геологів кілометрів з п'ять, аж поки не привела до знайомих їм шурфів, викопаних торік. В один із шурфів упало ведмежа і там скавчало, голодне і злякане. Зв'язали хлопці кілька поясів, спустилися вниз і витягли потерпілого. Не зразу й відпустили, бо охляв малюк. І поки геологи пригощали його згущеним молоком та печивом, ведмедиха-мати крутилася неподалік, ждала його. Аж коли малюк одужав і зміг бігати, удвох вони й подалися в гущавину лісу.