MY PLANET MY PLANET

цікавий сайт для всієї родини


ПІВЕНЬ 2017


 
Фонові малюнки для робочого столу
Дмитро Прилюк

Зраджене довір'я

Художник Т. Капустіна


Із звірами всіляко буває. Одного разу ми, збираючи з онуками гриби в лісі, побачили поблизу шляху цікаву картину. На зеленому узліссі стояв над ровом красень-олень і великодушно приймав із рук дітлахів то шматок хліба, то цукерку, а то просто жменю трави. Дітлашня раділа, сміялася, а олень поважно хитав своїми пишними рогами і вдоволено ремигав. Йому явно була до душі така хлоп'яча увага.

— Давно він тут? — спитав я одного хлопчика.

— Ще з весни. Як вигнали ми худобу пасти, то він тут ходив траву шукав. Видно, голодний був. Ми поклали йому шматок хліба і сховалися. Він підійшов, хліб з'їв і ще дивиться в наш бік. Тоді я піднявся, взяв ще окраєць, простягнув руку і до нього. Підійшов — нічого, хліб узяв ще й долоню лизнув. Відтоді і стрічаємось.

— І він більше нікуди не ходить? — поцікавився я.

— Чого ж, як день-два не прийдемо, то кудись зникає. А потім знов повертається.

Такий свійський був цей олень!

Та невдовзі він загинув.

Видно, думав, що всі люди такі добрі, як ті хлопчаки, що годували його хлібом. Знайшлися розбійники, що скористалися довірливістю лісового звіра.

Одного дня олень, як то часто бувало, стояв на узліссі і слідкував за шляхом. Неподалік зупинилася машина. Троє чоловіків вийшли з неї, ховаючи за спинами рушниці. Один попрямував до оленя, тримаючи у простягнутій руці шматок хліба та кілька печених картоплин. Олень зрадів, узяв ласощі Й жує.

А незнайомці враз скинули до плечей рушниці і майже одночасно вистрелили. Мертвий олень звалився в рів.

Десь через півроку був суд. Ті, що стріляли, потрапили до тюрми. Але гордого красеня над шляхом уже не було. На тому місці поставили білого оленя з гіпсу.