MY PLANET MY PLANET

цікавий сайт для всієї родини


ПІВЕНЬ 2017


 
Фонові малюнки для робочого столу
Дмитро Прилюк

Поєдинок з бобрами


Скільки я пам'ятаю, в Заозерному водилися бобри. Одразу за селом текла безіменна річка, а по обидва боки від неї болото і вільхові чагарники. От там і оселилися бобри. У них було своє поселення: гребля на річці, хатки... Все вони робили з дерева, яке любісінько перегризали зубами.

Болото те давнє і нікому на заваді не стояло. Та ось колгосп вирішив осушити болото і пустити під городи. Поставили екскаватори, черпалки, вирили одну канаву, другу. Але вода чомусь не стікала по них. Що за диво?

Полізли дядьки в гущавину і побачили боброву греблю. Зруйнували греблю, пустили воду.

Але вода знов перестала текти.

Пробралися меліоратори в зарості чагарників і очам не повірили: гребля стояла собі, мовби ніхто її не руйнував, бобри її поновили.

Доповіли голові. Той теж не повірив: такого не буває!

— За ніч змайстрували? — дивувався.

— Не інакше як за ніч.

— Ох же й уперті, чорти болотяні!..

Приїхала авторитетна комісія, дивилася, вивчила все на місці й дійшла висновку: бобри мають рацію, їм тут природою заказано жити. Тому чіпати їх не можна. А треба зробити заповідник і розвести цінних звірів удесятеро більше.

На цьому боброва історія могла б і закінчитися, якби не один випадок. Після затяжного дощу колгоспники натрапили на одного бобра за п'ятнадцять кілометрів від болота. Сидів неборака, на шляху в калюжі і чистив своє дороге хутро.

— Ти звідки? — весело запитали люди і полізли в калюжу, щоб упіймати його.

Еге! Як засичить, як кинеться бобер — ті стрімголов на сухе. Підійдуть до бобра гуси, качки — нічого, наче своїх, підпускає. Тоді зібралися сільські мисливці, поставили клітку, гуртом загнали пришельця в неї і повезли на болото до бобрової родини. Хоч і злився бобрик у клітці, зате потрапив «додому».