Сірко, Рижка та їжачок

Художник Т. Капустіна

Жив Сірко аж на краю села і не сам. Одного року, ще коли Сірко був маленький, видалась дуже холодна зима, така морозна, що довелося забрати песеня до хати. А в хаті вже жило лисеня Рижка, яке хазяїн-шофер підібрав на шляху, та колючий їжак.

Трійка ця швидко подружила між собою і ніколи не сварилася. Коли наставав ранок і господиня подзвонювала дійницею, готуючись іти до корови, всі троє виповзали зі своіх лігв і насторожено чекали, коли вона принесе теплого молока.

Коли настає холодна зима, їжаки залягають на місяць-два спати, і ніщо їм тоді не миле, тільки сон. Отож і їжачок, коли його почала проймати сонливість, затягнув собі в далекий куток під ліжко Сіркову підстилку. Затягнув і влігся гарненько, щоб і м'яко, і тепло було.

А Сірко не звик на долівці спати — вона тверда й холодна. Повертівся він, принюхався — і поліз під ліжко, туди, де його підстилка. Ткнувся мордочкою у темряву — і вколов носика об їжакові голки.

Як заскиглить та задки, задки! Лисеня одразу до нього, обнюхало, але нічого не виявило, тільки пухнастим своїм хвостиком повертіло перед Сірковим носом.

А Сірко скавчить та припадає на передні лапи.

Господар тоді заліз під ліжко і, скотивши їжака із Сіркової лідстилки, перетяг її в інший куток і посадив скривдженого на м'якому. На тому сварка й припинилася.

Під вечір, коли почувся стук дійниці, Сірко і Рижка одразу підхопилися, сіли перед порогом і стали чекати молока.

А їжачок не виліз, хоч завжди перший вибігав на звук дійниці і першим занурював у молоко свою довгасту мордочку.

Не з'явився він і коли скрипнули хатні двері й господарка налила звіркам молока. Сірко та Рижка не помітили, що немає їжачка, швидко вихлебтали смачне пійло та й розійшлися по своїх місцях.

Але вранці, коли знову двері рипнули і хазяйка налила їм в залізну миску, ні Сірко, ні Рижка не торкнулися молока: все оглядалися та скавчали, піднімаючи вгору свої кумедні мордочки.

Довелося хазяйці лізти під ліжко по їжака. Але той не хотів просинатись, скрутився клубком і ніби завмер. Їжак ще не спав, але їсти не вийшов.

Та от настала весна. За зиму лисеня гарненько виросло, погладшало, а хвіст його став як мітла. І стосунки з їжаком у них змінилися. Підійшло, коли він прокинувся, до їжачка та лапою торкнуло за колючі голки. Їжак про всякий випадок одразу згорнувся в спичасту кулю: хтозна, які в лисиці наміри.

А лисиця, граючись, все підкочує їжака ближче до копанки, повної води. Підкочує і все дужче б'є його лапою, начебто сердячись.

Дикі лисиці часом скочують клубочки їжаків до води, де вони змушені розкритися: тоді здобич схопити зубами легко знизу...

Необачний їжак теж опинився у воді і кинувся плисти. А в лисиці вже проснулася хижа натура, і вона пригнулася, аби стрибнути у воду...

— Рижко, ти що робиш? — помітив її намір господар і жбурнув у неї палкою.

Лисиця відскочила од копанки і заховалася в бур'яні.

Колишнє товариство розпалося. Довелося віднести їжака в ліс на волю — хай гуляє собі, комах визбирує та мишей ловить. А лисиця невдовзі і сама втекла. У лісі стала жити. Але не довго. Це вже шофер колгоспної «Волги» розказував. Якось повертався він з району в колгосп і, звісно, лісом їхав. Стемніло вже, то фари засвітив. Їде собі, наспівуючи. Коли враз щось мелькнуло в промені світла, метнулося з боку в бік і назустріч машині кинулося.

Заєць!

Шофер загальмував, але було вже пізно — машина котилась по інерції.

Звірок і влетів під неї...

Шофер вибіг з машини і сплеснув руками: на шосе лежала розкішна рудохвоста лисиця!

А зайця десь не було: проскочив, мабуть, між колесами.

Рижка, видно, гналася за ним та й собі під машину. І загинула...

Залишився Сірко на господі сам.