MY PLANET MY PLANET

цікавий сайт для всієї родини


МАВПА 2016


 
Фонові малюнки для робочого столу
Дмитро Прилюк

У лісі


Якось пішли ми з Лізою по гриби. Погода стояла сонячна. В полі гуркотіли комбайни, і було цікаво дивитися з узлісся, як після них рівний лан золотавої пшениці укривався купами свіжої соломи, а по стерні метушилися зграї крикливих ворон.

— Що вони там роблять? — поцікавилася Ліза.

— Пасуться.

— Як це?

— А так. Котре зерно висипалося з пшеничного колоса,

ворони й визбирують. Комах виловлюють.

У лісі спершу не видно було ніяких грибів, і це розчарувало

дівчинку. Але пройшли кілька десятків кроків — і Ліза

раптом радісно скрикнула:

— Ой, які гарненькі! Червоні з білими крапочками. І багато як!..

— То погані гриби, не чіпай їх.

— Чого погані? В них такі капелюшки красиві...

— А самі отруйні, — пояснив я. — Од них можна й умерти.

Ліза прикусила губу і сандаликом збила кілька маремух.

— Не треба їх нищити, дитино, — зауважив я.

— Так вони ж погані!

— Нам погані, а звірі чи птахи ласують ними. Їм не страшно.

Дівчинка з недовірою глянула на мене, але змовчала.

Вийшли на галявину.

— Ану нагнися, Лізуню, та придивись пильніше, — сказав я.

Дівчинка присіла і навіть руками розгорнула траву.

— О, жовтеньке щось. І ось, і онде. Теж поганки?

— Ні, це лисички, їстівні гриби. Збирай.

Ліза кинулася заповнювати грибами своє пластмасове відерце. А ліс тихо зітхав, розімлілий од спеки, і перегукувався пташиними голосами.

Надвечір дійшли до ще більшої галявини, посеред якої виднівся крутенький рівний горбок. Ліза захопилася пошуками жовтих лисичок, а я примітив і для себе щось цікаве.

— Дивись, Лізуню, на отой горбок. Бачиш, до нього біжить їжачиха, а за нею четверо їжаченят?

— Куди це вони? — спитала пошепки.

— Зараз побачимо. Тільки стій тихенько. — Ми присіли в траві.

Вибралось їжакове сімейство на горбок і зупинилося. Мати обнюхала своїх діток, а тоді згорнулася клубком і покотилася вниз. Смішно так! Я показав пальцем, щоб Ліза стояла тихо. Тим часом їжачиха вернулася до своїх діток і знову — кіть-кіть униз. Малята сиділи й не рухались, поки мати не піднялася до них. Та тільки вона вибралася на горб, як усі четверо круглими кульками і собі кіть-кіть униз.

— Чого це вони? — знов спитала Ліза. — Щоб рятуватися від злої лисиці? — Ліза згадала чуту колись казку.

— І від лисиці, і від інших ворогів.

— А їжачки добрі, дідусю?

— Дуже корисні. На мишей полюють.