Подільські снігурики

Ці милі, безмежно симпатичні пташата поселилися в мене весною 1975 року. Коли я побачив, що вони носять у дзьобах матеріал на гніздо й зникають в густому кущі троянди біля вікна, то від радощів у мене серце зайшлося.

Надзвичайно рідкісні пташки поселилися в мене!

Хоч я й знав, чому вони поселилися тут, але однаково був гордий. Вони обрали мій двір не тому, що я їм сподобався, а тому, що мій кущ троянди найбільш був придатний для гнізда. Для того, щоб він не розлягався, я підперезав його, і він став дуже подібний на велетня-гриба. В густому кущі зручно було мостити гніздо. Суцільний дах з листя троянди надійно захищав гніздо від дощів. Ну, а що люди були близько, це безпечніше від котів. І ось уже четверту весну ці пташки прилітають до мене.

Якось трапилася бурхлива грозова ніч. Виходжу ранком і чую, як плачуть мої квартиранти. Підходжу й бачу під листком мальви двоє ледь живих мокрих пташенят. Узяв їх обережно, дивлюсь — гніздо розмокло, перехилилося на бік, а в ньому ледь тримаються ще четверо пташенят. Узяв я лляні нитки, циганську голку, вирівняв гніздечко, укріпив його нитками і посадив назад пташенят, які випали з гнізда.

Треба було бачити, як раділи птахи-батьки!

Прилітають вони весною тоді, як на троянді ледь замріють зелені листочки. У самчика, як він залицяється до самочки, так червоніють груди, що робляться майже як у справжнього снігура. Сяде на кущ троянди, і здається, що розцвіла перша квітка. А що вже співає в цей час, то любо слухати. Пісня його дуже схожа на пісню кенаря.

Кожної весни пташки дружно підремонтовують гніздо, вистелюючи його вовною, волосінням з кінських грив та хвостів. За це їх прозвали волосінками. Але є в них ще одна назва — коноплянки.

Завбільшки ці пташки, як синиці. Самичка дуже скромна і виглядає так, як сіра славка або як горобець. А в самчика, окрім червоних грудей, на чолі ще є темно-червона зірка.

Самичка щороку відкладає шестеро зеленкуватих в рудих крапочках яєчок, які сама вигріває. Поки вона висиджує дітей, самчик від ранку й до вечора сидить на кущі й заливається піснями. Я ходжу, замітаю подвір'я, а він не звертає на мене ніякої уваги.

Як тільки діти піднімуться на крила, батьки ведуть їх у поле, на луки, в яри з різними бур'янами, й до гнізда вже не повертаються до наступної весни.