MY PLANET MY PLANET

цікавий сайт для всієї родини


ПІВЕНЬ 2017


 
Фонові малюнки для робочого столу
Володимир Перепелюк

Тьотя


Цими птахами я зацікавився ще тоді, як ходив з батіжком за телятами. І що перше впало мені в око, то це їхні очі. Більшість птахів мають чорні очі, а от у цих пташок вони майже білі. Правда, це лиш тоді, коли глянути на їхні очі здаля. А от коли придивитися, то видно, що біла сама горошина ока, а в ній у середині чорна просина зіниці.

Сама пташка завбільшки як голуб. Чорна, а на шиї сіра «чорнобурка». Та ще вона майже ніколи не ходить, не літає мовчки: весь час сама до себе щось кигиче.

Мова про наших милих, симпатичних галок. Хоч самі вони порівняно не великі, але дзьоби мають досить масивні, товсті, міцні. Ноги в них високі, розвинуті й такі чорні, ніби в чорних панчішках.

Коли я трохи підріс, то ще побачив, які ці птахи дружні між собою, як віддані одне одному.

Навіть у зграях літають парами й так близько, що просто крило в крило. А сівши на гілку, обов'язково туляться одна до другої.

Дуже люблять вони гніздитися в димарях. А ті, котрі живуть в сільських місцевостях, гніздяться також в дуплах старих дерев.

Галки надзвичайно корисні для сільського господарства. Слід тільки тракторові зайти в загінку, простягнути першу борозну, як вони тут — визбирують різних черв'яків та інших шкідників.

Взимку туляться до людського житла, знаючи, що тут вони знайдуть собі якусь поживу. Навіть дорослі досить швидко звикають до людини і стають не те що ручними, а вірними друзями.

Страшенно закохані в різні блискучі речі. В їхніх гніздах завжди можна знайти шматочки з люстра, бляшки, гудзики, монети, сережки. Знаходили навіть годинники та золоті монети. Може, саме звідси й пішли казки, в яких герої знаходять в старих дуплистих деревах золото.

Не раз чував я розповіді про галок, які вимовляють слова, як люди, але сам ніколи таких не зустрічав. Та нещодавно трапилося й мені переконатися, що так і є.

Була саме неділя, коли в нас збираються ярмарки. Цей ярмарок від моєї хати метрів за сто. Там і мукає, і кувікає, і мекає, й ірже.

І ось раптом чую, що якесь дівча кричить: «Тьотю! Тьотю! Я тут!» Що за люди, думаю, чому покинули дитину? А воно все кричить. Причому тільки ці слова: «Тьотю, я тут!»

Іду туди. Аж бачу, біля телеграфного стовпа зібрався гурт людей: позадирали голови й до чогось приглядаються. Кидаю я туди оком і бачу на стовпі галку, яка й викрикує оті слова. І так чітко, ну просто як дівчатко років шести-семи. Викрикуючи, весь час кланяється.

Побачивши на ній пом'яте пір'я, я прийшов до висновку, що вона вилетіла в когось із клітки.

Не докликавшись своєї тьоті, галочка оглянулась, нараз підхопилася й полетіла в бік цукроварні, все викрикуючи: «Тьотю! Тьо-тю! Я тут!»

Кому-кому, а дітям було тут утіхи-дива. Деякі навіть побігли в той бік, куди полетіла галка.

Я позаздрив тому вчителеві, який навчив галку вимовляти ці слова.