MY PLANET MY PLANET

цікавий сайт для всієї родини


ПІВЕНЬ 2017


 
Фонові малюнки для робочого столу
Валентина Осєєва

Чарівне слово

Переклад з російської М. Познанська


Маленький дідусь з довгою сивою бородою сидів на лавці і парасолькою креслив щось на піску.

— Посуньтесь, — сказав йому Павлик і сів скраєчку.

Дідусь посунувся і, глянувши на червоне, сердите обличчя хлопчика, запитав:

— З тобою щось скоїлося?

— Ну й нехай! А вам хіба що? — покосився на нього Павлик.

— Мені то байдуже. А ось ти щойно галасував, плакав, сварився з кимось...

— Ще б пак! — сердито буркнув хлопчик. — Я скоро зовсім утечу з дому.

— Втечеш?

— Утечу! Через одну Оленку втечу. — Павлик стиснув кулаки. — Я зараз її мало не відлупцював. Жодної фарби не дає! А у самої он скільки!

— Не дає? Пусте, через це тікати не варто.

— Не лише через це. Бабуся за одну морквину з кухні мене прогнала... просто ганчіркою, ганчіркою...

— Дурниці! — сказав дідусь. — Один насварить, другий пожаліє.

— Ніхто мене не жаліє! — вигукнув Павлик. — Брат на човні їде кататися, а мене не бере. Я йому кажу: «Візьми краще, все одно я від тебе не відстану, весла поцуплю, сам у човен залізу!»

Павлик стукнув кулаком по лавці. І раптом замовк.

— Отже, не бере тебе брат?

— А чого це ви все питаєте?

Дідусь розгладив довгу бороду.

— Я хочу тобі допомогти. Є таке чарівне слово...

Павлик роззявив рота.

— Я скажу тобі це слово. Але запам'ятай: говорити його треба тихим голосом, дивлячись прямо у вічі тому, з ким розмовляєш. Запам'ятай — тихим голосом дивлячись прямо у вічі...

— А яке слово?

Дідусь нахилився до самісінького вуха хлопчика. М'яка борода його торкнулася Павликової щоки. Він прошепотів щось і голосно додав:

— Це чарівне слово. Але ти не забудь, як треба говорити його.

— Я спробую, — усміхнувся Павлик, — я зараз же спробую. — Він схопився і побіг додому.

Оленка сиділа за столом і малювала. Фарби — зелені, сині, червоні — лежали перед нею. Побачивши Павлика, вона в цю ж мить згребла їх у купу й накрила рукою.

«Обдурив дідусь! — з досадою подучав хлопчик. — Хіба така розуміє чарівне слово! ..»

Павлик боком підійшов до сестри і смикнув її за рукав. Сестра оглянулася. Тоді, дивлячись їй у вічі, тихим голосом хлопчик попросив:

— Оленко, дай мені одну фарбу... Будь ласка...

Оленка здивовано підвела на нього очі і збентежено промурмотіла:

— Я-ку тобі?

— Мені синю, — боязко сказав Павлик.

Він узяв фарбу, потримав її в руках, походив з нею по кімнаті й віддав знову сестрі. Йому не потрібна була фарба. Він думав тепер тільки про чарівне слово.

«Піду ще до бабусі. Вона саме куховарить. Прожене чи ні?»

Павлик відчинив двері в кухню. Бабуся знімала з дека гарячі пиріжки. Онук підбіг до неї, обома руками повернув до себе червоне, зморшкувате бабусине лице, подивився їй у вічі й прошепотів:

— Дай мені шматочок пиріжка... будь ласка.

Бабуся випросталась. Чарівне слово так і засяяло в кожній її зморшці, очах, усмішці.

— Гаряченького... гаряченького захотів, голубе мій! — примовляла вона, вибираючи найкращого, рум'яного пиріжка.

Павлик підстрибнув на радощах і розцілував бабусю в обидві щоки.

«Чарівник! Чарівник!» — говорив сам до себе, згадуючи дідуся.

За обідом Павлик сидів принишклий і прислухався до кожного братового слова. Коли брат сказав, що поїде кататися на човні, Павлик поклав руку йому на плече і тихо попросив:

— Візьми мене, будь ласка.

За столом одразу всі замовкли. Брат звів брови й усміхнувся.

— Візьми його, — раптом сказала сестра. — Хіба тобі важко?

— Та чому б і не взяти? — усміхнулась бабуся. — Авжеж візьми.

— Будь ласка, — повторив Павлик.

Брат голосно засміявся, поплескав хлопчика по плечу, скуйовдив йому чуба.

— Ой ти, мандрівник! Ну, гаразд, збирайся! «Допомогло! Знову допомогло!»

Павлик вискочив з-за столу й побіг на вулицю.

Та в сквері дідуся вже не було. Лавка була порожня, і тільки на піску лишилися накреслені парасолькою незрозумілі знаки.