MY PLANET MY PLANET

цікавий сайт для всієї родини


ПІВЕНЬ 2017


 
Фонові малюнки для робочого столу
Андрiй М'ястківський

Добрий день


Як неквапливі мандрівники, йшли зі сходу на захід гарячі дні. Вони були схожі один на одного і не схожі. Кожен піднімав над обрієм нове сонце, з легкої руки пускав по небу хмарини, які летіли над річкою, над хатами, над селами та городами, мов кульбабові парашутики, що колись здмухував із стебелець малий Івасик. Були дні сердиті — гуркотіли громами, метали блискавиці, приносили зливу. Дні також приносили новини, і забирали з собою, й завжди помагали один одному. Той вистрілював зеленими колосками по пшеничному лану, інший наливав ті колоски солодким молочком. Приходили нові дні і вкривали колоски позолотою. А серпневі, як поважні дядьки-бригадири, стукали у вікна:

— Виїжджайте в поле! Пора жати врожай!

Про них говорили люди при кожній зустрічі:

— Добрий день!

— Ну й сонячно... Знаєте, яблука вже доспіли.

— Щасливий сьогодні день — Федір з армії у відпустку приїхав.

— Нині на баштані вже кавуни вибирають. Розрізала — як жар...

— Добрий день.

Івасик чекав свого особливого дня, який був ще десь далеко. Йшов якимись стежками, убрід переходив річки, пускав з долоні пташок, заходив у місто і на білих аркушах друкував та розмальовував букварі. Звався він днем першого вересня.

— А скоро той день, мамо?

— Вже скоро...

Він мав бути сонячний, без жодної хмаринки, весь у квітах. Так знав Івасик.

— Нова вчителька приїхала, у Гнатюків живе, буде перший клас учити. Чуєш, Івасику, твоя вчителька приїхала, — казала тітка Ганна.

Теж новина! Він з Грицьком ще позавчора крізь щілину в Гнатюковому паркані підглядав, як вона валізи до хати носила. А книжок привезла! Мабуть, букварі... Так гарно щось розказувала Гнатючці, а та помітила їх і: «Киш звідси, шибеники! Чого попід паркани шуруєтесь?»

Потім три дні йшов дощ. Івасик боявся, що й той день буде сльотавий, замурзаються в болото нові черевички, помнеться під плащиком ще не одягана сорочка і взагалі...

— Вже завтра, Івасику... Лягай спати зарання, — квапила мати.

За вікнами низько пливли хмари.

Чи снилось, чи виділося: високий голубоокий хлопець з такою, як житня солома, чуприною йшов полем, перестрибував через рівчаки, через каміння. Змахне рукою — зникають хмари, затихає вітер. Гляне на квіти — і вони проміняться різними барвами. «Хто ти?» — питає Івасик. «Я — той день!» — «Я впізнав тебе. В мене є новий ранець...» — «От і добре, — усміхається хлопець, — отже вранці...» — «А я вже всі букви знаю...» — «Гаразд, але поспи...»

Мати розбудила обережно, тихо:

— Пора, Івасику...

Протерши очі, кинувся до вікна. В небі ні хмаринки. Яблуні і тополі світилися цяточками роси. Під вікном, у відрі з водою, стояли квіти.

— Це вже, мамо?

— Уже, Івасику. Бажаю тобі успіхів, — сказала мати, як дорослому, і поцілувала в чоло.

Вулицею пливли букети, дівчачі бантики, білі випрасувані блузки і коричневі скрипучі ранці.

— Ходімо швидше, бо запізнимось! — з'явився під вікном Грицько.

— Іду-у-у!

Школа приємно пахла свіжою фарбою і квітами.

Нова вчителька усміхнулась Івасикові й сказала:

— Добрий день, діти! Відсьогодні ви уже учні.

— Добрий день!

Буквар теж пахтів квітами і фарбою. Хотілося прочитати зразу весь.

Коли ж Івасик з Грицем верталися додому, свіжою фарбою пахли хати, паркани, яблуні, навіть небо.

Уклонялися зустрічним і голосно промовляли:

— Добрий день!