MY PLANET MY PLANET

цікавий сайт для всієї родини


ПІВЕНЬ 2017


 
Фонові малюнки для робочого столу
Анатолій Костецький

Казка про сім неділь у тижні

 

1


На другому поверсі,

в сьомій квартирі,

в будинку

під номером

тридцять чотири,

на вулиці Мрій,

що тяглась

аж під небо,

жив хлопець Сергій —

третьокласник

і ледар.


Найбільше за все

полюбляв він поспати,

тож кожного ранку

і мама, і тато

будили Сергія

не менше години,

бо зовсім

не діяв будильник

на сина.


До школи

він завжди iшов

неохоче.

Сидів на уроках —

злипалися очі.

Зате,

як останній дзвінок

продзвенить, —

наш ледар

найпершим

додому летить!

Наїсться,

а потім —

лежить на дивані

і мріє,

аж поки і ніч

не настане!..


А мріяв Сергій,

щоб у тижні

всі дні

зробилися,

геть як один, —

вихiдні!


2


От якось під вечір,

в одну із неділь,

зостався

Сергій у квартирі

один...


Поспав, попоїв,

увімкнув телевізор —

хотів

надивитись його

скільки влізе...


Коли закінчилась

недільна програма,

Сергій

неохоче підвівся

з дивана

i мовив:

— Лягатиму краще

у постіль!


Аж тут

на екрані

з'явилася постать!..

— Зажди! —

просичала. —

Не треба лягати!.. —

І раптом

стрибнула з екрана

в кімнату!


Злякався Сергій —

не промовить і слова...

Нарешті

спромігся спитати:

— А хто-о ви?..


— Я грізний чаклун,

всемогутній фон Брукк,

професор і доктор

ледачих наук!

Бажай, що завгодно,

ледащо Сергію, —

я можу здійснити

усі твої мрії!


Почувши слова ці,

Сергій аж затрясся,

та вже

не від жаху —

від радості й щастя,

і враз загорлав,

наполохавши тишу:

— Хай тільки

н е д і л і

залишаться в тижні,

щоб я відсьогодні

ніколи-ніколи

не мусив щоранку

спішити до школи!


Фон Брукк усміхнувся:

— Хай буде,

як хочеш!.. —

І зник непомітно

у темряві ночі...


3


Наступного ранку,

о пів на дев'яту,

прокинувся ледар

у власній кімнаті,

покліпав очима зі сну,

позіхнув —

і вмить пригадав

про пригоду нічну!


Схопився хутчіш,

календар відшукав,

поглянув у нього —

і мало не впав:

з листочка,

де мусило йти

п о н е д і л о к,

до нього

всміхнулося слово

н е д і л я!..

Сергій,

не повіривши

власним очам,

ще швидше

гортать календарик

почав.

Гортав і гортав,

а листки шелестіли:

«Неділя, неділя, неділя...»

Н е д і л я !..


— Ур-рраа! —

заволав

третьокласник і ледар. —

Так, значить,

до школи ходити —

не треба!

Так, значить,

насправді

у тижні всі дні

віднині й довіку

тепер —

в и х і д н і !..


4


Тепер у Сергія —

свободи удосталь:

захочеш —

і зранку лягай собі

в постіль,

бо в школі уроків

нема все одно!

А хочеш —

іди в зоопарк

чи в кіно...


Підкинув наш ледар

угору п'ятак —

і випало:

їхати у зоопарк!


Все б гарно!..

Та тільки —

трамваї не ходять,

бо транспорт увесь —

вихідний

відсьогодні!


«Ач, мудрі які —

спочивати б їм тільки!» —

подумав Сергій

і поплентався

пішки...


Нарешті

дістався ледь-ледь

до воріт —

поглянув...

Та що це?!

Зачинено вхід!

А поруч —

об'ява висить

на стіні:

«Тепер в зоопарку

всі дні —

в и х і д н і !»


Від розпачу в ледаря

зуб заболів,

ще й так,

що від болю

гуде в голові!

Помчав до лікарні

бідаха —

та марно!

Усі лікарі —

в и х і д н і

у лікарнях...

Вернувся додому

наш ледар сумний.

Вмикає скоріше

екран рятівний,

а там,

на екрані —

слова лиш одні:

«У нас,

в телестудії,

всі —

в и х і д н і !..»


5


І тут за хвилину

збагнув третьокласник,

що сталося в місті

жахливе нещастя,

бо всі —

не працюють,

бо всі —

спочивають!..


Лікарні закрито,

не ходять трамваї,

і годі чекати

від друзів листів —

вся пошта

зосталася без поштарів!


Шофери і вчені,

майстри і міністри —

н і х т о

не працює

у нашому місті,

бо всі —

в и х і д н і,

тож од ранку до ночі

роби —

що завгодно,

гуляй —

скільки хочеш!..


Так чом же

ніхто не співа,

не танцює?

Так чом же

навколо всі люди

сумують?!

Та звісно — чому!

Бо без праці та діла

не може

лишатися довго

людина!

Бо лікар — не лікар,

коли не лікує,

бо кухар — не кухар,

коли не готує,

а льотчик — не льотчик,

коли він без неба...

Робота улюблена —

кожному треба!..


6


І стало

Сергію страшніше,

ніж вчора!

І вигукнув він:

— У-у, негіднику чорний!

Лукавий професор,

підступний фон Брукк!

Ех, тільки б

мені ти потрапив

до рук!..


І ледь він устиг

ці слова проказати,

як постать фон Брукка

з'явилась в кімнаті.


— Ти кликав?

Так ось я! —

сказав він Сергію. —

Хоч я —

вихідний,

та здійсню твою мрію!..


Сергія

удруге не треба

просити.

Усе зрозумівши,

він зойкнув щосили:

— Хай стане скоріше

усе, як раніше:

одна лиш неділя

хай буде у тижні!..


І тільки

останні слова

відлунали, —

здригнулась підлога —

і Брукка не стало...


7


І знову

навколо усе —

як раніше:

всі дні,

як і треба,

у кожному тижні!


І знову

по рейках спішать

поїзди,

і знову

до друзів надходять

листи,

знов лікар

лікує,

а кухар готує,

і майстер

над справами

зранку мудрує,

спішать на роботу

в трамваях

міністри...

Всі —

знову щасливі

у нашому місті!


Сергія тепер

не впізнати нікому:

уже не тікає

зі школи додому,

а разом із класом

саджає дерева,

збирає насіння

чи брухт металевий,

майструє шпаківні,

щоб птаство зустріти...


А так, як раніше, —

не думає жити,

бо знає чудово,

що радість і щастя

приходять не ледарям,

а роботящим!