MY PLANET MY PLANET

цікавий сайт для всієї родини


МАВПА 2016


 
Фонові малюнки для робочого столу
Віра Карасьова

Ябеда-біда


У нашому класі стався такий випадок: ми стріляли каштанами і розбили вікно.

Це було після уроків, і Марина Володимирівна ні про що не довідалася. Увечері ми призналися Мишковому татові, і він сказав, що біду можна поправити. У нього є скло, і вранці перед роботою він зайде до школи і скло вставить.

Наступного дня ми прийшли в клас, а дірки у вікні як не бувало. Чудовий товариш Мишків тато: і діло зробити, і таємницю зберегти — все може!

І раптом на четвертому уроці, коли Марина Володимирівна читала нам казки Пушкіна, розчинилися двері, і по класу загупав чобітьми наш шкільний завгосп.

— Що трапилося? — суворо запитала Марина Володимирівна.

— Акт треба скласти, — заявив завгосп, — з приводу вікна, розбитого вашими учнями.

— Ніякого акта не буде, — відповіла Марина Володимирівна. — По-перше, у нас іде урок, а по-друге, розбитого вікна в нашому класі нема.

Але завгосп все-таки обдивився всі три вікна, стенув плечима, пробурмотів: «Вигадав, чи що?» — і тільки після цього вийшов з класу. Читання продовжувалося.

Після уроку я питаю Мишка:

— Як ти гадаєш, про кого це він сказав «вигадав»?

Мишко відповідає:

— Про того, хто йому доніс. Завелась, виходить, у нашому класі «ябеда-біда». Але нам це не дуже страшно: наша Марина Володимирівна з будь-якою бідою швидко впорається.

— Нісенітниця якась, — кажу я. — Клас у нас дружний, звідки в ньому ябеда? Не може того бути.

Але Мишко сумно похитав головою, і у нас відбулася з ним така розмова:

— Ти не знаєш, — запитав мене Мишко, — чому наш новий учень Алик Кукушкін пішов зі своєї школи і поступив до нашої?

— Знаю. Він каже, що в його класі всі діти були погані, — відповідаю я.

— Сорок поганих дітей? Не може цього бути! — запротестував Мишко.

— Чому? Ти казку з «Тисячі і однієї ночі» читав? Про Алі-Бабу і сорок розбійників пам'ятаєш?

— Так це ж розбійники, і до того ж у казці, — відповідає мій друг Мишко. — А насправді так не буває. Скоріше вже сорок хороших, а один поганий.

Я не став з ним сперечатися.

Днів через два була у нас контрольна з математики. Писали ми як звичайно: одні самі розв'язували, — таких у нас більше половини, інші радились потихеньку з тими, хто краще за них знає. Хтось у когось, може, і списав, ну й нехай його мучить совість. Я не списував, і мене не мучить.

Закінчилась контрольна, Марина Володимирівна зібрала зошити і пішла в учительську. Тільки-но я хотів з ким-небудь поборюкатись, як Мишко схопив мене за руку й потяг у коридор. І там ми побачили таку картину: стоять Марина Володимирівна і Алик. Вони стоять до нас спиною і нас не бачать. І Алик доповідає Марині Володимирівні і при цьому так поспішає, що навіть затинається... Він розказує:

— А Валерка ні задачі, ні прикладу сам не розв'язав, все списав у Маші Петрової... А Оленка Короленко весь час питала...

Але кого і про що питала Оленка Короленко, ми не довідалися, бо Марина Володимирівна перебила Алика. Вона сказала:

— Мені, Кукушкін, зараз ніколи. Ось буде велика перерва — і тоді ти все мені розповіси, і товариші твої теж послухають.

Тут залунав дзвінок, і ми побігли в клас. А через півхвилини до класу увійшла Марина Володимирівна, викликала Валерку відповідати вірш, і урок почався.

На великій перерві Марина Володимирівна говорить нам:

— Зачекайте, діти, не розходьтесь. Алик Кукушкін хотів нам щось розповісти. Розповідай, Алику, тільки жвавіше, дітям треба ще встигнути поснідати.

Але Алик мовчав. Стояв біля своєї парти червоний, як помідор, і — ні пари з вуст.

Діти дивилися на червоного мовчазного Алика і нічого не розуміли.

— Ну що ж, — говорить Марина Володимирівна. — Я бачу, що ти передумав, не хочеш розповідати. Ну й не треба. Можете, діти, йти в їдальню.

І ми подалися — хто куди. Одні пішли до їдальні, а інші — в зал — бігати наввипередки. Я питаю Мишка:

— Будемо мовчати?

І Мишко відповідає:

— Як риби.

З того часу в нашому класі ніяких таких особливих подій не було.

Ніхто ні на кого потихеньку не скаржився і не ябедничав. Алик Кукушкін у нас поступово прижився і став займатися уроками й іншими хорошими справами. Дуже правильно сказав мені тоді Мишко, що Марина Володимирівна з будь-якою бідою може впоратися. Навіть з ябедою!