MY PLANET MY PLANET

цікавий сайт для всієї родини


ПІВЕНЬ 2017


 
Фонові малюнки для робочого столу

Як навчено ліниву невістку робити

українська народна казка


То були собі пара людей і мали одним одну дитину — дочку. Люди заможні, а дитина вдалась гарна та утішна; вони давай її пестить. Вони пестять, а дитина росте; виросло, не научившись ніякої роботи, опріч танцювать. Коли прийшлось уже й до людей, так вони, порадившись, бачать, що самі винуваті, та й кажуть женихові:

— Ми свою дитину наділимо всім добром, тілько щоб вона в тебе нічого не робила, бо вона нічого не вміє.

Ото поткнувсь один, поткнувсь другий, але на такі варунки не согласились, а далі батько, побачившись з приятелем, може там при чарці абощо, та й розговорились.

— А що, — каже, — товаришу, у тебе дочка — вже пора заміж, а в мене син жених — чи не будем сватами?

— Чому? — каже. — Тілько умова така, щоб моєї дочки не заставлять до роботи, бо вона нічого не вміє.

— А як навчиться? — питає женихів батько.

— Добре, — каже батько дівчини, — тілько з тим, щоб її не нуждить, бо вона буде на мене плакать.

А той, подумавши, та й каже:

— Добре, давай руку — нехай бог помага!

— Але, — уклимляє батько дівчини, — не нуждить!

— Та вже ж, слово дане, — будь по сьому!

— Ну, присилай старостів!

Посватались, одгуляли весілля, може, й тиждень перезва їздила од одного до другого — гуляють та гуляють, сказано, люди заможні, а нарешті вже й годі. Рано вставши, батько порядкує: одного сина туди, другого туди, третього тож, невісток тож, дочок тож, — розпорядив усіх, собі роботу знайшов, стара мати также щось взяла робить, дочка стала варить обідать, друга также до якоїсь роботи взялась, а молода невістка сидить — ніхто їй нічого, і вона нікому нічого. Коли пора була вже обідать, сходяться всі, сідають за стіл, — батько питає кожного, хто що зробив? Всякий за себе одвіча, а одна дочка мовчить. Батько до неї:

— А, ти доню?

— Я, тату, нічого не робила, — одвіча.

— Ну, то вже ж ти знаєш порядок, — батько каже.

Вона одійшла од столу, сіла на лавці коло мисника (тобто коло порога) та й сидить; а молодої невістки не питається ніхто, вона сідає, обідає.

Пообідавши, знов до роботи. На вечерю сходяться, знову тим же порядком батько розпитує. На цей раз уже друга дочка нічого не робила, — остається без вечері. Молода невістка придивляється і прислухається (звичайно, як вона нова людина в сім'ї), а далі й питає потихесеньку якоїсь ятрівки чи зовиці:

— Як се воно, серце, у вас діється — чи воно все так буде?

— Так, — каже, — сестрице.

— А чом же мене за роботу не питають?

— Бо ти, — каже, — серце, у нас іще гостя.

Ну, минув іще день, може й другий, уже й мати зоставалась без обіду чи там без вечері, — молода невістка дивиться на все теє (не зна, що то в їх намова), а далі, вставши рано, питає матері:

— Що б я, мамо-серце, робила?

— Візьми, доню, — каже мати, — віничок та повимітай хату та сіни.

Взяла молода, повимітала. Геть, геть сходяться до обіду. Батько розпитує кожного, а вона бачить, що її не питає, та й сама обзивається:

— А я, таточку, хату та сіни повимітала.

— А, моя дитино кохана, — каже батько, — я тебе й не питаю. Я знаю, що ти доброго роду, розумного батька й матері, ти часу не змарнуєш, тим я тебе й не питаю.

По обіді всі до роботи, молода знов питає матері, що робить, — мати посилає води принести відерцями. Принесла вона. Перед вечерею батько приласкав, поцілував у голову. На другий день тож щось зробила, на третій тож, а далі помалу, помалу — уже й обідать наварить, а далі за приводом уже й хліба напече. (Сказано, чоловіка любить, а сім'я вся голубить її та добрим прикладом учить до праці).

Ото вже якось у тиждень чи в дві неділі мати рідна каже до батька:

— Пішов би ти, старий, та навідавсь до дитини. Я щось недомагаю, а тобі й байдуже: віддали дитину в чужий двір, бог знає, як то воно там привикає.

Старий каже:

— Може й справді.

Убравшись, потяг помаленьку (а було то на другім селі). Приходить батько, застає, що дочка варить обідать сама. Звичайно, зраділа йому, привітала, попросила сідати, а сама знову до роботи. Батько питає:

— А що тобі, доню, чи тобі добре діється?

— Добре, таточку.

— А що ж, ти вже вмієш варити обідати?

— Умію, таточку. Та у нас таке, таточку, — додає дочка, — що хто не робить, то той і не їсть.

— Ну, дитино моя, у всякого хазяїна свій порядок, — одвічає батько, — то ти, може, моя доню, й голодом мерла, поки-то привчилась до роботи?

— Ні, тату, не нагально вчать, так усе помаленьку.

— Ну, добре, моя дитино.

Свекор бачив, як прийшов сват, але перечасував: нехай трошки з дочкою побалака, — а далі і йде до хати. Сват виглянув у віконце, побачив свата та взяв на лаві свиточку, що хлопці задрипали та вже висохла, та й виминає грязь сидячи. Увіходить хазяїн, привітались по-братськи, посідали — гість знову за свитку та все-таки виминає та струшує, а хазяїн:

— Що то ви, свату, робите? Покиньте!

— Еге, свату, добре кажете, та коли ж я сьогодні ще не обідав.

— А так, так, свату, се в мене давній порядок, і, хвалити бога, мені добре з ним.

— Авжеж, свату, у всякого хазяїна свій порядок, а так як він добрий, то нащо ж я мав би його псувать?

Нема що й говорить, що дочка, роблячи своє діло, прислухалася до розмови.