MY PLANET MY PLANET

цікавий сайт для всієї родини


ПІВЕНЬ 2017


 
Фонові малюнки для робочого столу

Золоті яблука

українська народна казка


В одній сім'ї було три дочки. Дві повіддавалися на сторону, а наймолодша, Марійка, залишилася при матері й батькові. Вона була найвродливіша з-поміж сестер, та лише щастя не мала. Бо не встигли відгуляти весілля середущій сестрі, як вмерла мати, і батько привів собі другу жінку.

Недовго прожив з нею. Знущалася мачуха над Марійкою, банував батько за першою жінкою і скоро теж відправився на той світ.

Нікого тепер вже Марійка не мала, хіба що корову. Рано-вранці виганяла її на пасовище, найкращої трави носила і свій біль сирітський тварині виливала. А мачуха була така лиха, що й за пса її не мала, знущалася, як лише могла.

Одного разу каже Марійці:

— Ти, неробо, лише мій хліб їси, а робити нічого не хочеш. Поженеш нині корову пасти, то маєш на пасовищі виткати мені з павутини звій білого полотна. Як не витчеш, то не вертайся до хати.

Сіла Марійка на пасовищі й плаче. А корова підійшла і людським голосом питає:

— Чого ти плачеш, Марійко?

— Та як мені не плакати, коли мачуха наказала мені виткати з павутини звій білого полотна, а я не вмію ткати.

— Не плач. Подивися мені краще в ліве вухо та й візьми, що треба.

Пригнала дівчина корову з пасовища, поклала полотно на стіл, а сама лягла спати.

Здивувалася мачуха, де вона таке біленьке полотно дісгала. Другого дня каже:

— Не забудь мені, лежибоко, принести нині синього шовку. Як не принесеш, то й ночувати не приходь.

Втекла б Марійка від злої мачухи, але жаль їй корови. Сіла на пасовищі та й гризеться, що тепер робити.

— Чого журишся, Марійко? — питає корова.

— Та як не журитися, коли мачуха наказала принести звій синього шовку, а де я його візьму?

— Не гризися. Подивися мені в праве вухо і візьми собі, що треба.

Прийшла ввечері мачуха, а шовк на столі. Дивується, як Марійка виконує всі її забаганки. На другий день відправляє дівчину на пасовище з коровою, і каже принести звій червоного оксамиту.

Не знала Марійка, що зла мачуха прийшла вслід за нею аж на пасовище, сидить під кущем і слухає, про що вона з коровою розмовляє.

Пригнала ввечері корову додому, а мачуха каже:

— Завтра будемо твою корову різати, бо вона мало молока дає.

Вибігла Марійка надвір і так заплакала, що аж небо засмутилося. Але бачить — йде незнайомий дідок.

— Чого ти, дiвчино, плачеш? — питає.

— Та як мені, бідній сироті, не плакати? Нікого я не маю, лише корову, і ту мачуха хоче зарізати.

— Не плач, сирітко, бо сльози не поможуть. Як заріжуть корову і будуть кості розбирати, візьми кісточку і посади в грядку.

Зробила Марійка, як дід казав. На другий день серед города з кісточки виросла прекрасна яблуня, одразу зацвіла, а на третій — зродила золоті яблука.

Хто чужий надійде, хоче яблуко зірвати, а вона гілля підніме догори і не дається. Лише підійде Марійка, і всі гілки нахиляються, аби вона зірвала золоте яблуко.

Над'їхав вродливий хлопець, а сирота під яблунею. Хотів зірвати золоте яблуко, але яблуня гілля підняла догори, і побачив він під ними Марійку. Так сподобалася йому, що каже:

— Якби ти хотіла, я б оженився з тобою.

Марійці теж дуже сподобався цей хлопець і каже:

— Дай, яблуне, йому яблуко.

Яблуня вкрила їх гіллям, і обоє стали обривати золоті яблука. Як обірвали всі до одного, хлопець взяв її на бричку і повіз до себе додому.

А на другий день побачили на своєму городі яблуню. То вона вночі перейшла вслід за Марійкою. Ще довго там росла і родила золоті яблука. Може, і тепер родить, якщо вони ще живуть.