MY PLANET MY PLANET

цікавий сайт для всієї родини


ПІВЕНЬ 2017


 
Фонові малюнки для робочого столу
Олесь Донченко

Любима книжка


Катруся вже справжня школярка! Вчиться вона в першому класі і вміє читати: «Оса мала. Мамо, тут оса».

Ого, Катруся вміє не тільки читати, а вже й букви пише. У неї є зошит, і в ньому кожну сторінку розліновано на рядки — це зошит для письма. Є ще в школярки і другий зошит — для арифметики. Його розліновано клітинками. А третій зошит — для малювання. На першій сторінці Катруся намалювала яблуко й гриб. Яблуко розмалювала червоним олівцем, а шапочку на грибі — жовтим. Чудовий вийшов грибок! Спражнісінький маслючок — молоденький, тугий, ніжка товста і шапочка трохи набік.

Та найбільше подобається Катрусі новий буквар. Яка ж це хороша книжка! Ви тільки погляньте, який малюнок на обкладинці, він так і світиться фарбами! Ідуть на малюнку діти до школи. У кожного сумка з книжками. Попереду всіх дві дівчинки.

— Дивися, — каже Катруся до своєї подруги Наталочки, — це — я, а це — ти. Правда ж? І ти розповідаєш мені щось дуже-дуже цікаве!

І всередині букваря багато малюнків. Ось на зеленій стеблині сидить оса. Черевце в неї жовте з чорними смужечками, крильця прозорі. А навколо квіти — і голубі, й лілові, й рожеві. А ось велика буква «С», і під нею намальовано сову, сніп, стіл, сани, сапку. Всі слова починаються на букву «С». А Катруся придумала ще: «соловейко», «сорока», «сонечко».

А букви в букварі не мертві, а живісінькі. Катрусі здається, що «О» — це обручик, який ось візьме і покотиться... «Ж» — сердитий жук з гострими кігтями. «Н» — це драбинка. «Р» — сокирка, а «С» — гадючка.

Дуже любить свій буквар Катруся. Розглядає і боїться, щоб плямочку не зробити. Обгорнула його білим папером і не букварем його зве, а буквариком — такий він їй милий.

Прийде хто в гості до мами, а Катруся зараз:

— Тьотю, а в мене — букварик! Вчителька загадала на завтра ось це прочитати і це...

Сяде і голосно читає:

— На су-ку ку-ку! На ти-ну кар-кар!

І ось сталося лихо: Катруся загубила свого букваря.

А було це так. Катруся з Наталею поверталися з школи. Накрапав дощ, і дівчатка поспішали. Біля міського саду Наталя попрощалася; звідси їй додому ближче. Катруся побігла далі стежкою через сад.

Дівчинка знала таку вузеньку стежку, яка вела навпростець додому. Треба тільки звернути з головної алеї і минути кіоск, де продаються книжки. Тут і починається знайома стежка.

Ну от, прибігла додому, а дощ вже затарабанив у вікна.

По обіді Катруся сіла вчити уроки, розкрила сумку і хотіла витягти буквар. Але... букваря в сумці не було!

Ви чуєте — буквар зник!

Дівчинка похапцем витрусила із сумки все, що в ній лежало. На стіл випали три зошити: один — для письма, другий, в клітинку, — для арифметики, третій — для малювання. Стукнув пенал, розкрився, і з нього вискочили гумка й олівець.

Катруся зазирнула і під стіл, і під стілець — ні, букваря нема.

— Загубила, — прошепотіла дівчинка. Серце в неї стиснулось, на очі навернулися сльози.

Але як це сталося? Коли?

Катруся пам'ятала, як вона після останнього уроку склала зошити, поклала в сумку буквар. З коридора гукнула Наталочка: «Катрусю, швидше!»

Катруся вискочила з класу вслід за подружкою, закрила в коридорі сумку...

Згадалося дівчинці: тікаючи від дощу, вона бігла стежкою через міський сад...

Катруся схопилась. Ось де вона загубила буквар! На стежці! Ну, ясно, вона бігла й дуже розмахувала сумкою — буквар і вискочив. А вона й не помітила.

Школярка накинула на себе жакет і вийшла надвір. Дощ перестав, але з дерев зривалися великі краплини. Дівчинка хутко йшла стежкою в саду, уважно озираючись навкруги. Стежка була росяна, холодні краплини з дерев іноді влучали просто за комірець.

«Що ж сталося з моїм буквариком? — гірко думала Катруся. — Адже він, напевно, розмок, зовсім розмок під дощем!»

Додому повернулась дівчинка тоді, коли почало смеркати. Була вона стомлена, в мокрих, брудних черевиках. Але букваря так і не знайшла.

«Що ж тепер буде? — думала Катруся. — Що скаже вчителька Марія Пилипівна?»

А як згадала про те, що у всіх, у всіх у класі є букварі, тільки одна вона, Катря, залишилася без свого чудового букварика, сльози самі покотилися по щоках.

Дівчинка розповіла мамі про своє горе.

Мати похитала головою:

— Хіба ж можна бути такою розгубленою? Завтра ти мусиш про все розказати вчительці. А плакати, Катрусю, не треба. Будь мужньою!

Звісно, Катрусі дуже хочеться бути мужньою, сміливою. І вона буде такою. Яке б лихо не сталося, Катруся ніколи не стане плакати. Вона сама не любить плаксіїв. Але ж як шкода букваря!

Наступного дня вранці про загублений буквар уже знала й Наталочка. Вона одвела Катрусю в найдальший куточок класу — між дверима й шафою — і, щоб ніхто не почув, зашепотіла подружці:

— Ой, Катрусенько, нікому ж, нікому не кажи про буквар! Бо як скажеш Марії Пилипівні, то, може, і в піонери тебе ніколи не приймуть! І ти ніколи не носитимеш червоного галстука. А якщо довідаються Мишко Лобода або Стьопа Шевчук, ото дражнитимуть «роззявою»!

Очі в Катрусі стали великими й сумними.

— А як же я... Як же я вчитиму уроки без букваря?

— Нічого, — прошепотіла Наталя, — вчитимеш. Я тобі свій буквар даватиму. Хай мій буквар буде й твоїм.

З ніжністю і любов'ю дивиться Катруся на подружку. Яка хороша ця Наталочка! Звісно, краще нічого не казати вчительці. Соромно признатися Марії Пилипівні, що ось я, мовляв, така роззява, буквар загубила! Та ще й справді ніколи в піонери не приймуть.

Марія Пилипівна, весело посміхаючись, зайшла в клас.

Усі школярі, дівчатка й хлопчики, дружно встали.

— Здрастуйте, — привіталася вчителька. — Сідайте.

Вона розгорнула класний журнал, зробила перекличку, а тоді спитала:

— Діти, скажіть мені, чи ніхто з вас нічого не загубив?

У Катрусі так і тьохнуло серце. Вона дуже почервоніла, але, позирнувши на Мишка Лободу та на Стьопу Шевчука, потупилась. Мишко і Стьопа були найбільшими задирами в першому класі. А що вже насмішники — хтозна-які! Проходу не дадуть.

Тут піднесла руку маленька чорнява дівчинка з двома кісками, звали її Оля Калюжна.

— Я загубила гумку! — сказала вона.

— А я олівець! — повідомив Дмитрик Шумило.

Катруся ворухнулась, і Наталочці здалося, що вона теж хоче піднести руку. Наталочка швидко сіпнула подружку за рукав:

— Мовчи!

— Погано, що ви загубили гумку й олівець, — докірливо сказала Марія Пилипівна. — Треба бути уважними і берегти свої речі. Більше ніхто нічого не губив?

Всі мовчали. Катруся, зашарівшись, намагалася не дивитись на вчительку.

Марія Пилипівна пройшлася між партами, а тоді сказала:

— Ну, тепер кожний покладіть перед собою буквар, і будемо читати. Всі взяли книжки. Тільки Катруся сиділа, мов на голках. Наталочка присунула до неї буквар.

— Будемо вдвох! — шепнула вона.

Вчителька підійшла ближче й зупинилась просто біля Катрусиної парти.

— А де, Катре, твій буквар? — спитала вона раптом.

Катрусю кинуло в жар: ой, як соромно перед усім класом!

Вона вже хотіла відповісти, що забула буквар удома, але, глянувши у вічі Марії Пилипівни, не змогла сказати неправду.

— Я... Я загубила... — прошепотіла вона.

— А я ж питала. Чому ти притаїлась? — промовила вчителька.

Катруся мовчала. Їй хотілось заплакати, розповісти Марії Пилипівні про все — як вона шукала буквар учора на росяній стежці в саду, як хвилювалась, але вирішила мовчати, щоб не насміхались Мишко й Стьопа, як боялась, що її не приймуть у піонери. Про все хотілось розповісти вчительці, але Катрусі перехопило дихання. Вона мовчала, тільки серце її билось, як пташка в клітці.

— Як же можна загубити свій буквар? — сказала вчителька. — Адже і буквар, і кожний зошит, і навіть гумка й олівець — це ваша школярська зброя. Що б було, якби наші хоробрі солдати губили свою зброю?

У класі було так тихо, що, здавалось, задзижчи муха, і то б її почули.

— А що, коли ти будеш піонеркою, — продовжувала вчителька, — і тобі доручать віднести важливий пакет у штаб юних розвідників. Ти й пакет загубиш?

Катруся враз підняла голову і, глянувши просто в очі вчительки, голосно сказала:

— Ні, я б ніколи не загубила!

Вчителька якусь мить мовчала, а тоді промовила:

— Добре. Щоб це було останній раз! І запам'ятайте, діти: що б не сталося, не треба таїтися! Говоріть завжди правду. Нічого не бійтеся!

Марія Пилипівна пішла до столу, розкрила свій портфель і вийняла такий знайомий Катрусі буквар.

— Ось твій буквар, Катре. Ти загубила його вчора в коридорі. Візьми! Будемо читати, діти...