Як Оленка до школи збиралася

Ви не думайте, що Оленка в нас така сумна дівчинка. Зовсім ні. Вона дуже весела. Це тільки сьогодні така, бо останній день у дитячому садку. І до школи дуже хоче. У неї вже є форма, і портфель, і буквар, і зошити. Але не буде Ніни, Тасі й Каті. Не буде Віри Антонівни. Іграшок не буде — ні ляльки Моті, ні малого ведмедика Мишка. Коли вона після обіду прокинулась, то зовсім тихенько лежала в ліжку. Оленка дивилась на свій портфель, що стояв поруч на стільчику. А в портфелі — пенал і зошити. Це їй подарували у дитячому садку. Сьогодні був дитячий ранок. Вони танцювали і читали вірші. А Оленка ще й співала. І всі мами, і всі діти аплодували їй. Оленка зітхнула і враз схлипнула.

— Ти чого? — спитала Віра Антонівна і тихенько підійшла до Оленчиного ліжка.

— Чи можна до обіду ходити в школу, а після обіду в дитсадок? — спитала Оленка.

Віра Антонівна пригладила Оленчине волосся:

— А ти ходитимеш до нас у гості. Добре?

— Угу, — погодилась Оленка і трішки заспокоїлась. Але тільки трішки. Скоро прийде мама. І Оленка піде додому. І ходитиме сюди тільки в гості...

— Мамо! Почекай мене, добре? — попросила вона, коли мама прийшла увечері. І побігла в залу, де вони завжди гралися. Там на килимі в куточку сиділи ляльки.

Три ведмеді дивилися на Оленку блискучими сумними очицями. Оленка пригорнула їх.

— До побачення, — шепнула вона їм на вухо.

А на стільчику сидить Мотя і пильно дивиться на неї. Оленка підбігла до ляльки. І мало не заплакала.

— Оленко, мама на тебе чекає, — сказала вихователька. Але ведмедик так жалібно дивився на неї, що вона не могла піти. Навкруги вже зібралися діти.

— Нехай бере їх, — враз сказала Ніна з молодшої групи. — Вони тут без Оленки нудьгуватимуть.

— Оленко, візьмеш свою ляльку? — запитала Віра Антонівна. І пригорнула її до себе.

Оленка мовчала і тільки дивилась мокрими очима на дівчаток і ляльку Мотю. Адже вона так звикла до них. Хоч лялька була принесена з дому, але дівчинці не хотілось її забирати від подружок. Оленка притиснула свою ляльку і подала найменшій дівчинці.

— На, грайся і бережи її. А я буду приходити до вас у гості.