Моє і наше

Грають діти у м'яча,

Та немає Гриця.

Віддалік стоїть хлопча,

Друзів сторониться.

Свій новенький м'яч трима,

У тендітних ручках...

Мабуть, діти недарма

Звуть його жаднючка.

«Мій ведмедик! Мій совок!» —

Навіть біля річки

Він горлає: «Мій пісок

І моя криничка!»

Грицю сповнилося п'ять.

Вже почався шостий.

З подарунками спішать

Всі до нього в гості.

І приніс хтось новину

В подарунок Грицю —

Іграшкову, заводну,

Гарну залізницю.

От і гості за столом, —

Їх частує мама,

Пригощає кавуном,

Медом, пирогами.

По обіді всі тоді

Оточили Гриця:

— Залізницю заведи!

— Дай хоч подивиться!

— Не чіпай, дарунок МІЙ!

Сам не гравсь нітрішки! —

Залізницю він мерщій

Заховав під ліжко.

Ну й жаднюга! Просто жах!

Не люблю такого! ..

І коли б я у гостях

Був тоді у нього,

Я б таке сказав йому:

— Та чи так годиться,

Щоб служила одному

Ціла залізниця?

Глянь: повіз удалину

Паровоз вагони, —

То спішать на цілину

НАШІ ешелони.

І машини, й літаки,

Кораблі, й трамваї —

Все це НАШЕ, малюки,

Кожен добре знає.

Ще б я Грицю так сказав:

— Це про тебе книжка!

Що від друзів заховав,

Витягни з-під ліжка!